1. зустріч.

Твоя рука в моїй – це все, що хоче розум, а серце, наче спів пташок, кричить від того сонця. Я знаю те, про що мовчу: любов твоя – це казка, а очі, мов прекрасне світло, проявляють ласку.

Її світ – це скрипіння парти, шепіт підручників та запахи шкільної їдальні. Його світ – це гуркіт танків, запах пороху та смак крові. Два абсолютно різних світи, розділені безмежним простором та непереборною стіною війни. І все ж, між ними існувала тоненька, ледь помітна нитка, зв'язок, що простягався крізь тисячі кілометрів, зв'язок, що називається любов'ю.

Ця крихка нитка, що зветься любов’ю, трималася на небагатьох випадкових зустрічах, на коротких телефонних розмовах, перерваних статичним тріском та перебоями зв'язку. Він з'являвся несподівано, наче виринаючи з похмурого туману війни, на короткий час розчиняючись у її світі, світі шкільних підручників та шуму вулиць, перед тим, як знову зникнути за тисячі кілометрів, у вир смертельних битв.

Кожна їхня зустріч була ціннішою за золото, кожен дотик – вічністю. У цих ефемерних митях вони знаходили спокій та надію, перетворюючи їхній скромний світ у затишний острів серед буревію війни. Їх любов була як полум’я свічки в темряві, мала й тендітна, але здатна прогріти душі навіть у найхолодніші дні. 

Сьогодні був особливий день для Надії. Вона нарешті мала зустрітися з подругою, яку не бачила цілих два місяці. Вони сиділи, пили чай, та обговорювали останні новини, ділилися плітками й враженнями, що накопичилися за довгу розлуку. Сміх та шепіт перепліталися з цікавими історіями, створюючи атмосферу безтурботного щастя. Через годину вони пішли погуляти де до них приєдналися однокласники, з якими Надя планувала провести весь день. Весела компанія вирішила вирушити до затишної біседки.

Дорогою до біседки, поряд з ними зупинився автомобіль. З нього вийшов високий, чоловік – Андрій, старший брат Саші. За ним, майже непомітно, з’явився ще один хлопець – Ярик. Це була їхня перша зустріч, і для Надії Ярик був просто ще одним присутнім, нічим не примітна фігура в загальній веселій компанії.

Андрій запропонував продовжити зустріч за келихом чогось міцнішого, і всі разом вирушили до його затишного будинку. Ярик купив алкоголь. Вечір пройшов у невимушеній атмосфері веселих розмов, жартів та музики. Вони сміялися, жартували, ділилися анекдотами та слухали улюблені мелодії. Раптом, несподівана пропозиція: поїхати до міста, щоб забрати маму Андрія. Надя спочатку відмовилася, але наполегливість Ярика, його м'який, але впевнений тон переконали її.

Вона сіла на переднє сидіння, насолоджуючись легкою атмосферою та смаком алкоголю. Майже всю дорогу вони розмовляли. Ярик розповідав про війну, про те, що бачив на власні очі, про труднощі, які доводилося долати, про свої переживання та емоції. А Надя, у свою чергу, ділилася своїми мріями, роздумами та переживаннями, створюючи душевну атмосферу відкритості та довіри. Їхня розмова була легкою, комфортною та душевною, немов теплий, ласкавий літній вітер. У цій невимушеній розмові Надя відчула щось нове, незвичне та захоплююче.