Розділ 11

Виїхали вдосвіта, доки місто не встигло зібратися проводжати свого нового барона. Мати Торена забезпечила їх їжею так, ніби попереду чекала не дорога до наступного міста, а тривала облога. Батько ще раз нагадав про листи й міцно обійняв сина. Коли будинок зник за поворотом, Рік нарешті назвав наступну зупинку.

— Їдемо до батьків Рін.

Вона помітно напружилася.

— Ти щось знайшов?

— За родиною досі стежать. Не постійно, але достатньо, щоб твої батьки боялися зберігати документи вдома. Спочатку поговоримо, потім вирішимо, що робити.

Переходи скоротили дорогу до кількох годин разом з очікуванням і перевірками. Останній вивів їх просто на міський вузол а дві найняті карети мали лише довезти компанію до будинку батьків Рін. На виході з вузла військові ретельно перевірили документи. Побачивши знак майстра й відзнаку «За внесок», старший варти затримав погляд на Галі.

— За новий зв’язок?

— Так.

— Нашим уже видали. Дякую, пане Галіас.

Він повернув документи й наказав пропустити гостей. Про прибуття кількох баронів, віконта та спадкоємця графського роду міська влада дізнається швидко. Цього разу ніхто й не збирався приховувати, хто вони.

Від міського вузла карети звернули в тихіший район, де перші поверхи будинків займали майстерні й крамниці. Рін впізнавала кожен поворот і показувала дорогу. Що ближче вони під’їжджали до знайомих вулиць, то коротшими ставали її пояснення.

— За наступним перехрестям ліворуч.

Потім:

— Тепер прямо.

І нарешті:

— Ось тут.

Будинок її батьків був двоповерховим, вузьким і затиснутим між сусідніми спорудами. Стіни нещодавно білили, під вікнами стояли довгі ящики з квітами, а над дверима висів маленький захисний амулет. Перед будинком чекали двоє. Листа вони отримали, але він явно не підготував їх до двох карет. Мати Рін спочатку дивилася на них із сумнівом, наче не була певна, що вони зупиняться саме тут. Батько стояв поруч, тримаючи в руці складений аркуш, мабуть, той самий лист.

Першою з карети вийшла Рін. Її мати зробила крок назустріч, зупинилася на коротку мить, а потім уже не стримувалася.

— Рін!

Вона обійняла доньку так міцно, що Рін ледь утрималася на ногах.

— Мамо.

— Я боялася, що ми не встигнемо приготуватися. Ти пишеш, що будеш із друзями, але не пишеш нормально, скільки їх…

Вона нарешті відпустила доньку й побачила, що з першої карети продовжують виходити люди. Гал, Ліані, Ельвар, Рік. Мел вистрибнув останнім. На цьому друга карета відчинилася. Обличчя матері Рін поступово змінювалося. Батько повільно розгорнув лист і ще раз подивився на кілька рядків.

— Тут написано «кілька друзів».

— Я написала кількість нижче, — сказала Рін.

Він знайшов потрібний рядок.

— Дев’ятеро гостей.

— І Мел.

Мати подивилася на малькіра. Мел чемно надіслав образ квітки, що розкривалася під сонцем.

— Він привітався, — пояснила Рін.

— Я зрозуміла, — невпевнено сказала мати.

— Справді?

— Ні.

Рін засміялася. Тільки тепер, стоячи перед батьками, вона трохи розслабилася. Батько обійняв її спокійніше, але не менш міцно.

— Добре, що приїхала.

— Я також рада.

Він відступив і подивився на компанію.

— Вони самі напросилися, — одразу додала Рін.

— Це неправда, — сказав Торен.

— Ти першим підтримав.

— Підтримати гарну ідею не означає напроситися.

— Саме це й означає, — заперечив Кален.

Мати Рін перевела погляд з одного незнайомого обличчя на інше.

— Може, спочатку представиш усіх?

— Так. Звісно.

Рін повернулася до друзів. Перснів із печатками ніхто не ховав. Під розстебнутим плащем Гала виднілися знак майстра й імперська відзнака. Батько Рін уже помітив їх.

— Почну з простішого, — сказала Рін.

— Із нас? — запитав Бран.

— Саме так.

Вона представила Ірсу, Брана й Калена. Потім Торена.

— Барон Торен, — чесно додала вона.

Батьки подивилися на Торена. Той усміхнувся.

— Можна просто Торен. Я сам лише недавно повідомив про це власним батькам.

— Він досі не оговтався, — сказала Кіра.

— Баронеса Кіра, — продовжила Рін, перш ніж та встигла додати щось іще.

— Просто Кіра.

— Баронеса Ліані.

Ліані привітно всміхнулася.

— Ельвар Дан’Рілар, спадкоємець графського роду.

На цьому мати Рін уже не намагалася приховувати здивування.

— Рік. Викладач Академії й наш…

Рін замислилася.

— Поганий приклад, — підказав Торен.

— Куратор, — додала Ліані.

— Постійна проблема, — сказала Кіра.

Рік схилив голову.

— Приємно познайомитися.

— І Галіас, — закінчила Рін. — Для нас Гал.

Гал ступив ближче.

— Дякую, що приймаєте таку компанію.

Батько Рін дивився не на нього, а на знак майстра й імперську відзнаку.

— Ти…

Він затнувся, добираючи звертання.

— Галіас, — спокійно сказав Гал.

— Ти майстер-артефактор?

— Так.

— А відзнака?

— «За внесок».

Мати Рін торкнулася руки чоловіка. Вона також упізнала нагороду.

— І титул, — тихо нагадала Рін.

Гал глянув на неї.

— Це обов’язково?

— Ми домовлялися нічого не приховувати.

— Віконт Галіас, — завершила вона.

Запала тиша. Батько знову подивився на лист.

— Дев’ятеро друзів.

— У листі не вистачило місця для всіх подробиць, — сказала Рін.

Торен тихо кашлянув.

— Не починай, — попередила вона.

— Я нічого не сказав.

— Але дуже хотів.

— Тепер розумію, як це виглядало збоку.

Мати Рін подивилася на доньку уважніше. Її погляд опустився до персня на руці Рін. До цього вона сприймала його просто як прикрасу. Тепер побачила печатку.