Розділ 10

Ранок у маленькому будинку почався з того, що Торен наступив Брану на руку, шукаючи другу шкарпетку.

— Це не підлога, а моя рука, — простогнав Бран.

— Тоді не клади руки на підлогу.

Попри тісноту, ніч минула спокійно. Після сніданку Торен повів друзів містом. Тут його знали, вітали крамарі, сусіди й колишні приятелі. Біля центральної площі людей стало більше. Тут стояла міська управа, кілька великих крамниць і двоповерхова будівля варти. Над входом висіла зелена тканина зі знаком Естора, а біля сходів мінялася ранкова зміна.

Торен саме показував на вузьку вуличку між управою й майстернею годинникаря, коли почув за спиною:

— Дивіться, хто повернувся.

Він зупинився. Назустріч їм ішли троє молодих вартових. Форма ще виглядала майже новою, металеві жетони були начищені до блиску, а руки двоє з них тримали біля поясів так, щоб усі точно помітили короткі службові клинки. Вони були трохи старші за Торена і судячи з його виразу обличчя, знайомі.

— А я думав, тебе Академія вже не відпустить, — сказав широкоплечий вартовий, який ішов посередині. — Стільки років там сидиш, а все ще студент.

— Другий курс закінчив, — відповів Торен. — Радий бачити, що рахувати ти так і не навчився.

Двоє інших засміялися, але відразу замовкли, коли їхній товариш глянув на них.

— Гострий язик залишився, — сказав він. — А більше нічого не змінилося.

— У тебе форма з’явилася.

— Міська варта. — Він випростав плечі. — Поки ти сидів над книжками, ми справжньою справою займалися.

Торен глянув на чисті чоботи, новий пояс і жетон, на якому не було жодної подряпини.

— Бачу, мабуть вулицю від ранкових покупців урятували.

— Смійся, а коли щось станеться, студентів ніхто не кликатиме.

— Це добре, бо я на канікулах.

Суперечка поки залишалася майже дружньою. Не зовсім, але Торен явно чув подібне й раніше та не збирався ображатися. Гал помітив, що його друзі також не втручалися. Лише Кіра дивилася на трьох вартових із цікавістю, а Рік із тією легкою усмішкою, яка рідко віщувала щось добре.

Широкоплечий нарешті звернув увагу на компанію.

— А це що, весь твій академічний загін?

— Друзі.

— Багато ж їх тобі потрібно.

— Для надійності.

Погляд вартового ковзнув по Ельвару, зупинився на Галі, потім перейшов до дівчат.

— І всі студенти?

— Майже, — відповів Торен.

— Оцей теж? — він кивнув на Ріка.

— Особливо цей, — сказав Рік.

— На старшого учня не схожий.

— Я погано вчився.

Торен прикрив рот долонею. Вартовий не зрозумів, що з нього глузують.

— Академія, мабуть, тепер приймає всіх підряд.

— Схоже на те, — погодився Рік. — Торена ж прийняли.

Торен повернувся до нього.

— Ти на чиєму боці?

— Я спостерігаю.

Один із молодших вартових роздивлявся Гала.

— А цей чого мовчить? Торен, ти собі слугу зі столиці привіз?

Гал лише трохи підняв брову. Торенова усмішка зникла.

— Досить.

— Та ми просто питаємо, — сказав широкоплечий. — Чого ти одразу? Чи в Академії навчився ховатися за друзями?

Він глянув на Ельвара.

— Цей узагалі стоїть так, наче чекає, що йому вклонятимуться.

— Іноді чекаю, — спокійно сказав Ельвар.

— Чуєш, як розмовляє? Справжній панич.

— Ти навіть не уявляєш наскільки, — пробурмотіла Кіра.

Другий вартовий пирхнув.

— А дівчат навіщо стільки привів? Щоб розповідали вдома, який ти великий столичний маг?

Ірса, яка стояла трохи позаду, тихо сказала Брану:

— Зараз вони пошкодують.

— Уже, — відповів той.

Торен зробив крок уперед.

— Ви хотіли пожартувати зі мною, пожартували. Моїх друзів не чіпайте.

— О, захищає, — усміхнувся широкоплечий. — Не хвилюйся. Ми ж не знали, що академічні дівчата такі ніжні.

Кіра теж усміхнулася.

— Продовжуй. Мені вже цікаво, куди ти дійдеш.

— А ти, бачу, найсміливіша?

— Ні, просто люблю дивитися, як люди самі собі копають яму.

— Яму? Ти хоч розумієш, із ким розмовляєш?

— Чудово розумію. І саме тому поки не заважаю.

Широкоплечий поклав долоню на руків’я службового клинка. Не витягнув його, навіть не стиснув по-справжньому, але жест вийшов достатньо промовистим.