Розділ 9

Гал прокинувся від стуку.

— Якщо ми виїжджаємо зранку, то вже ранок! — гукнув Торен із коридору.

— Я тебе вб’ю.

— Значить, прокинувся.

За сніданком Рік розгорнув карту.

— Спочатку до батьків Торена. Дорога спокійна, переходи працюють, а звідти зручно рушати далі.

Торен виглядав підозріло задоволеним.

— Вони чекають моїх друзів.

— Усіх? — запитала Ірса.

— Я написав, що нас багато.

— А про титули?

— Ні.

За столом стало тихо.

— Вони хоча б знають, що ти барон? — запитав Гал.

— Так вийшло, що ні. Батьки не дуже люблять благородних, тому я вирішив не перевантажувати лист подробицями.

Кіра повільно всміхнулася.

— Хочу побачити їхні обличчя.

— Я не заради заради цього мовчав.

Дорогу була нудною і не дуже швидкою, кілька переходів і поїздка каретах, котрих прийшлось брати дві, однієї карети щоб вмістити всіх просто не існувало. До невеликого міста дісталися під вечір.

Торен показував дорогу візникові, поки перша карета не звернула на вужчу вулицю й не зупинилася біля двоповерхового будинку. На першому поверсі містилася невелика крамниця з широкими вікнами, а житлові кімнати, схоже, були нагорі й у прибудові позаду. Перед дверима вже чекали двоє. Мати Торена першою рушила назустріч, щойно побачила сина у відчинених дверцятах. Вона встигла зробити кілька кроків, а тоді помітила другу карету, людей, які почали виходити з першої, і мимоволі зупинилася. Батько Торена, що стояв трохи позаду, теж перевів погляд з однієї карети на іншу.

— Ти писав про друзів, — сказала мати.

— Вони й є друзі.

— Студенти.

— Переважно.

Рік вибрався з карети слідом за Кірою й поправив плащ.

— Я лише стежу, щоб вони повернулися в Академію приблизно в тому самому складі.

— Це наш викладач, — пояснив Торен.

— Куратор, — уточнив Рік. — І людина, яка не вміє вчасно відмовлятися від поганих задумів.

— Він сам запропонував поїхати, — додала Кіра.

— Я вже шкодую.

Мати Торена ще раз оглянула компанію, ніби намагалася швидко порахувати всіх, потім усе ж дісталася до сина й міцно його обійняла.

— Треба було написати раніше.

— Ми самі вирішили тільки вчора.

— Тоді треба було вирішити раніше.

— Я теж радий тебе бачити, мамо.

Вона відпустила його, одразу відступила на крок і уважно оглянула з голови до ніг, перевіряючи, чи син справді цілий.

— Худий.

— Я не худий.

— Значить, в Академії форма невдала.

— Вона на всіх однакова.

— Отже, невдала на всіх.

Батько Торена підійшов спокійніше, але обійняв сина не менш міцно.

— Повернувся все-таки.

— Я ж писав, що приїду.

— Ти багато чого писав. Переважно коротко й так, щоб нічого не можна було зрозуміти.

Торен на мить відвів погляд.

— Було багато справ.

— Бачу, — батько знову поглянув на карети. — Де ти їх узяв?

— Найняли біля вузла.

— Дві?

— В одній ми б не помістилися.

— Це я вже зрозумів. Я питаю, скільки ти за них заплатив.

— Я не платив.

Батько насупився.

— А хто?

— Гал. Він усе організував і платить, він же віконт, для нього це…

Торен замовк. Не поступово. Не збившись на півслові й не зробивши вигляд, що хотів сказати щось інше. Він просто застиг із відкритим ротом, повільно заплющив очі й опустив голову. За його спиною запала тиша. Кіра першою прикрила долонею усмішку. Рін відвернулася до другої карети, плечі її підозріло здригнулися. Ельвар кашлянув у кулак. Навіть Ліані не втрималася й тихо видихнула крізь усмішку. Гал лише співчутливо подивився на друга.

— Віконт? — перепитав батько Торена.

Мати перевела погляд на Гала. Потім на сина. Потім знову на Гала.

— Я мав намір сказати трохи інакше, — пробурмотів Торен.

— І коли? — поцікавилася Кіра. — Після вечері?

— Після того, як ми поїдемо.

— Гідний план, — оцінив Рік. — Шкода, що не спрацював.

Гал ступив уперед і трохи схилив голову.

— Галіас. Але друзі звуть мене Галом.