Розділ 7

Наступний місяць злився в один ланцюг занять, тренувань і роботи. Війна стала постійним тлом. Карти узбережжя змінювалися майже щодня, у столиці побільшало військових, а Академія дедалі частіше навчала тому, що могло знадобитися на фронті.

Гал працював найбільше. Три замовлені Центральним колом артефакти, що затримували смерть, він завершив першими. Один залишився при імператорському цілителі, два відправили на схід. Натомість він узявся за переговорники. Почалося все з невдалої спроби вдосконалити власний просторовий артефакт. Короткий зсув усе ще вимагав надто багато енергії. Гал міг змістити плетіння на кілька метрів, міг навіть утримати його стабільним, але накопичувач для одноразового перенесення виходив більшим за сам майбутній артефакт. Зменшення відстані майже не допомагало. Він уже збирався відкласти чергову схему, коли помітив, що через створений просторовий канал проходить слабкий відгук від переговорника Ліані. Сигнал був ледве помітним, зате чистим. Гал перевірив ще раз. Потім утретє. Після цього забув про вечерю.

— Я так і знала, — сказала Ліані, зупинившись у дверях майстерні.

Гал підвів голову. За вікнами вже стемніло.

— Я майже закінчив.

— Що саме?

Він поглянув на стіл. Там лежали розібраний переговорник, три виснажені накопичувачі, схема просторового зсуву й нове плетіння, яке ще не мало назви.

— Поки не знаю.

Ліані підійшла ближче.

— Це надзвичайно заспокоює.

— Сигнал пройшов крізь просторовий канал.

— Від переговорника?

— Так.

— Куди?

— Майже нікуди. Канал був замкнений.

— Гал.

— Але він пройшов.

Ліані кілька секунд дивилася на схему, а тоді зітхнула й сіла поруч.

— Пояснюй.

До них невдовзі приєдналася Рін. Вона прийшла шукати Ліані, почула останні кілька фраз і відмовилася йти, доки не зрозуміє, що саме сталося.

До півночі на столі з’явилися два грубі прототипи. Звичайний переговорник передавав коливання крізь навколишню енергію. Відстань послаблювала сигнал, захисні поля його спотворювали, а достатньо сильне глушіння могло повністю розірвати зв’язок. Гал не став боротися з цими обмеженнями. Він просто прибрав сигнал із навколишнього простору. Новий переговорник на коротку мить створював вузький підпросторовий канал між двома налаштованими плетіннями. Нічого матеріального крізь нього пройти не могло, та для енергетичного відгуку цього було достатньо. Першу перевірку провели просто в майстерні. Другу з різних кінців маєтку. Третю коли Рін повернулася до Академії. Голос залишався таким чистим, ніби вона стояла за сусідніми дверима.

Наступного ранку переговорник опинився в руках Ріка. Він довго його розглядав, перевернув, торкнувся кількох рун і нарешті сказав:

— Гал, ти ж розумієш, що нормальні люди так переговорники не роблять?

— Тепер робитимуть.

— Боюся, саме це й станеться.

Рік забрав один прототип у місто. Повернувся ближче до вечора й повідомив, що переговорник продовжував працювати всередині приміщення військової ради, захищеного від прослуховування, пошукових плетінь і будь-якого зовнішнього зв’язку.

— Його мали заглушити ще біля першої стіни, — сказав він.

— Але не заглушили. — Кивнув Гал.

— Саме це всіх і турбує.

— Чому?

— Бо тепер половина майстрів зв’язку намагається зрозуміти, як ти зламав те, що вони будували кілька століть.

Наступного дня Рік прийшов не сам. Чоловік, якого він привів, носив форму без родових кольорів і лише невеликий знак військової ради біля коміра. Представився магістром Орвеном, керівником одного з імперських відділів зв’язку. Говорив він коротко, дивився уважно й до жартів Ріка ставився з витримкою людини, яка давно навчилася їх переживати. Зустрілися в майстерні.

Орвен поклав на стіл один із прототипів.

— Ми випробували його в чотирьох ізольованих приміщеннях, під полем глушіння й усередині рухомого просторового контуру.

— Працював? — запитав Гал.

— Працював.

— Отже, все добре.

Магістр кілька секунд мовчав.

— Рік попереджав, що ти скажеш саме це.

— Я часто маю рацію, — зауважив Рік.

Орвен не відреагував.

— Нам вдалося послабити зв’язок лише тоді, коли обидва переговорники опинилися в окремих просторових кишенях. Але повністю він не зник навіть тоді.

Гал задумався.

— Потрібно посилити прив’язку.

— Ні, — сказав магістр. — Спочатку мені потрібно зрозуміти, чи можна виготовляти такі артефакти для війська.

— Можна.

— У великій кількості?

— Саме такі наврят.