Розділ 6

Наступного ранку Гал зрозумів, що вчорашня розмова мала один несподіваний наслідок. Відтепер за сніданком на нього дивилися всі. Не постійно, звісно. Друзі робили вигляд, що зайняті їжею, ранковими новинами й власними розмовами. Проте варто було Галу потягнутися до кавника, як Торен усміхнувся. Коли Ліані посунула до нього чашку раніше, ніж він устиг її взяти, усміхнулася вже Кіра. А коли вони випадково зустрілися поглядами, Рін тихо пирснула в долоню.

Гал поставив чашку на стіл.

— Може, вже скажете?

— Що саме? — із бездоганно невинним виглядом запитав Ельвар.

— Чому ви всі так на нас дивитеся?

— Ми не дивимося, — відказала Мейра.

Торен одразу кивнув:

— Зовсім.

— Ти щойно мало не вдавився булкою, коли Ліані передала мені каву.

— Я був зворушений.

— Булкою?

— Турботою.

Ліані прикрила усмішку чашкою. Сиділа вона поряд із Галом, як і десятки разів до цього, але сьогодні навіть це відчувалося інакше. Не незручно, радше незвично. Тепер кожен випадковий дотик уже не можна було списати на дружбу, а кожен погляд помічали не лише вони двоє. І, судячи з облич друзів, чекали цього ранку тут давно.

— Добре, — сказала Кіра, змилувавшись. — Ми просто раді.

— І дуже намагалися поводитися природно, — додала Рін.

— У Торена не вийшло, — зауважив Бран.

— Чому одразу в мене?

— Бо тільки ти побажав їм доброго ранку таким голосом, наче оголошував заручини.

— Я був чемним.

— Ти вклонився, — нагадала Ірса.

— Зовсім трохи.

— Ми сперечалися, скільки ти протримаєшся, — зізнався Кален.

— І хто переміг?

— Ніхто. Навіть Ірса дала тобі більше часу.

— Я вірила в нього, — сказала та.

— Даремно, — підсумував Бран.

Гал перевів погляд на Ліані.

— Може, підемо снідати кудись в інше місце?

— Не допоможе, — спокійно сказала вона. — Вони підуть за нами.

— Нарешті хтось почав нас розуміти, — схвально мовив Рік, не відриваючись від своєї кави.

Гал подивився на нього.

— А ти взагалі не мав права втручатися.

— Я не втручався. Я лише створив належні умови для відвертої розмови.

— І сховав за стіною половину маєтку.

— Не половину. Лише найбільш зацікавлених.

— Це не робить ситуацію кращою.

Ліані тихо засміялася й торкнулася пальцями руки Гала, що лежала на столі. Цього разу вона не прибрала долоню, а Гал після короткої паузи переплів їхні пальці. За столом на мить стало підозріло тихо.

— Навіть не починайте, — попередив Гал.

— Ми мовчимо, — сказала Мейра.

Рін глянула на Ліані, вирішивши, очевидно, що з нею домовитися буде легше.

— Ви тепер справді пара?

— Рін, вони тримаються за руки, — зауважив Кален.

— Я хочу почути це від них.

— Ми всі хочемо, — підтримала Ірса.

Бран кивнув:

— Після вчорашнього хоча б якесь офіційне підтвердження нам належить.

Ліані поглянула на Гала. Він зустрів її погляд і ледь усміхнувся.

— Так, — сказала Ліані.

— Так, — одночасно з нею відповів Гал.

Торен урочисто підняв чашку.

— Оце я розумію гарний початок дня.

— Якщо ти зараз скажеш промову, — попередила Мейра, — я заберу в тебе сніданок.

Торен подумав і поставив чашку.

— Тоді просто вітаю.

Управляючий зайшов із тонкою папкою ранкових документів. Гал устиг домовитися з ним про рахунки за переходи й розміщення ще двох родин, перш ніж Торен знову подав голос:

— До речі, у нас важлива новина.

— Торене, — неголосно мовив Гал.

— Що? Управляючий усе одно має знати, що відбувається в маєтку.

Управляючий перевів уважний погляд із Торена на Гала, тоді на Ліані. Їхні руки досі лежали поруч на столі.

— Гадаю, я можу здогадатися, — сказав він.

Гал примружився.

— Навіть ти?

Управляючий дозволив собі ледь помітну усмішку.

— Якщо моє припущення правильне, пане Галіасе, тоді дозволь привітати тебе й пані Ліані. Приємно знати, що це нарешті сталося.

На останніх словах його голос залишився таким самим стриманим та офіційним, наче йшлося про вчасно завершений ремонт східного крила. Саме тому за столом засміялися всі, навіть Мейра.