Розділ 4

До сніданку зібралися ті самі, хто вчора сидів за вечерею. Дан’Рілар спустився одним із перших і вже встиг переглянути кілька листів, поки решта займала місця. Ельвар сів поруч із батьком. Рік влаштувався навпроти й одразу потягнувся до кавника.

— Ти хоч іноді починаєш ранок із води? — запитав Гал.

— Звісно. — Рік налив собі чашку. — Вона є в каві.

— Це багато що пояснює, — сказала Кіра.

— Головне не намагатися зрозуміти занадто багато до сніданку.

Торен саме збирався підтримати цю думку, але служниця поставила перед ним тарілку, і розмова втратила для нього першочергову важливість.

Дан’Рілар відклав листи.

— Коли починається прощання?

Усі подивилися на Ріка. Той зробив ковток кави, навмисне не поспішаючи.

— Ближче до заходу сонця. Точний час залежатиме від того, скільки триватиме підготовка процесії, але до палацової площі краще прибути заздалегідь.

— Отже, сьогодні занять не буде? — з надією запитав Торен.

— Будуть.

— Але похорон імператора.

— Увечері.

— До нього треба підготуватися.

— Ти збираєшся особисто проголошувати промову?

— Ні.

— Тоді впораєшся після занять.

Торен подивився на графа, шукаючи підтримки. Дан’Рілар спокійно взяв чашку.

— Я на його боці.

— Звісно. Тут змова людей, яким не потрібно сьогодні сидіти на заняттях.

— Мені потрібно зустрітися приблизно з десятком людей до обіду й іще з кількома після, — сказав граф. — Із задоволенням поміняюся.

Торен замислився.

— Що за люди?

— Представники трьох родів, двоє офіцерів, людина з військової управи й кілька старих знайомих, які завжди кажуть, що розмова триватиме недовго.

— Ні, дякую. Я все обдумав і вирішив, що навчання важливе.

— Мудре рішення, — сказав Рік.

— Не радій. Я просто вибрав менше зло.

Дан’Рілар повернувся до Ельвара.

— Після занять одразу сюди. До площі вирушимо разом.

— Добре.

— Це стосується всіх, хто має бути на церемонії, — додав Рік. — Не затримуватися в Академії, не йти в місто й не вирішувати дорогою, що залишилося достатньо часу на кав’ярню.

Торен підняв очі від тарілки.

— Чому ти дивишся на мене?

— Бо Гал дорогою знайде якусь проблему, Ельвар спробує її вирішити, Ліані їм допоможе, а ти запропонуєш спершу зайти по каву.

— Це образливо точний розподіл.

— Я працюю з тим, що маю.

Мейра відклала ніж.

— Форма одягу вже відома?

— Для благородних родові кольори без святкових відзнак, — відповів Дан’Рілар. — Для решти темний одяг. Зброю на площу дозволять лише варті й діючим офіцерам.

— А мені?

— Ти йдеш як студентка Академії і баронеса, а не як представниця корпусу, — сказав Рік. — Отже, без зброї.

Мейра не сперечалася, хоча її обличчя виразно показало ставлення до такого рішення. Гал слухав розмову, час від часу поглядаючи на вікно. Небо залишалося затягнутим легкою сірою пеленою, але дощу не обіцяло. Для похоронної процесії це було добре.

— Наскільки велика буде церемонія? — запитала Рін.

— Велика, — відповів Дан’Рілар. — Пустять усіх, хто зможе дістатися площі, але ближче до палацу проходитимуть лише за запрошеннями й родовими знаками.

— Студентів Академії окремо збиратимуть? — запитала Кіра.

— Тих, хто прийде від Академії, так, — сказав Рік. — Але наша компанія піде від маєтку разом із графом. Так буде простіше й не доведеться шукати одне одного серед кількох тисяч людей.

— Особливо Торена, — сказала Мейра.

— Чому знову мене?

— Бо решта не засинає на дахах.

Торен уже відкрив рота, щоб відповісти, коли двері їдальні тихо прочинилися. Усередину прослизнув Мел. Малькір зупинився біля порога, оглянув стіл і людей за ним, після чого без поспіху попрямував до Гала. Його хвіст злегка хитнувся, а за мить у свідомості Гала з’явився чіткий образ порожньої миски.

Гал подивився на стіл.

— Ти ж уже їв.

Мел надіслав образ тієї самої миски, тільки тепер вона була не просто порожньою, а майже трагічно покинутою посеред величезної темної зали.

— У нього талант до перебільшень, — сказав Гал.

Мел застрибнув на вільний стілець і подивився на нього.

— Це він у тебе навчився, — зауважив Рік.

У відповідь малькір надіслав образ Ріка, оточеного десятком чашок кави. Одна з них була більшою за нього самого. За столом засміялися.