РОЗДІЛ 64

ЛЕВІ

Ми зупинилися біля якоїсь мисливської хатини. Віддалена ділянка за містом і жодної душі довкола. Мої нерви були на межі. Всі поводилися або так, ніби Ленз ніколи не існувало, або ніби сталося щось смертельно жахливе. Погляд Арчі і його збентеження вже не виглядали жартом. Мікаела був напруженіший, ніж зазвичай. Цей хлопець або розважається, або занурений у власний смуток, а тепер супився і стискав кулаки, наче готуючись до бою.

Слова Ленз з листа прокручувалися в голові знову і знову. Жодне з них не вкладалося в щось логічне, але я обіцяв вірити їй беззастережно. Бляха, який ідіот. Мені не можна було її покидати. Вона просила, благала мене поглядом залишитися. Чому я знову повторюю цю бісову помилку? Ні. Цього разу ніхто не забере в мене мою дівчину. Я скоріше втрачу власне життя, ніж Ленз.

Міка тягнув мене всередину будинку, буквально виламуючи двері, які з гуркотом відчинилися і привернули увагу людей усередині. На нас дивилися троє. Кевін був єдиним знайомим обличчям. Заждіть, іншого я вже бачив. Хлопець приблизно мого віку, з довгим пухнастим волоссям, мов гніздо, був тим самим диваком, якого зустрів біля університету з Ленз. Поруч із ним стояв чоловік із роздратованим виразом обличчя. Він виглядав знайомим, але кожна спроба пригадати щось відлунювала болем у скронях. Його смарагдові очі впивалися в мене та Мікаелу.

– Кевіне! – схвильовано вигукнув Міка. – Я не забув! Всі забули, окрім мене та Лана. Ми прийшли допомогти.

– Матко Боска! – вигукнув дивак поруч із Кевіном. – Це що, перероджений і… варіант номер три? – він поглянув на Кевіна.

– Завалися!

– Хтось пояснить, що відбувається? – гаркнув я.

– Я йду рятувати квітку, ідіоте, тому що тобі не стало сил згадати! Тепер вона в Темряви. Через тебе!

– Досить! – гаркнув чоловік. – Чеде, формуй портал. Малий з дивним волоссям може доєднатися, а ти, – він поглянув на мене, – без спогадів, вхід до пекла тобі заборонений.

Пекло? Мені хотілося кричати від цього божевілля, але що б не означали їхні слова, єдине, що мало зараз значення, це Ленз.

– Чхати я хотів на те, куди мені можна, а куди ні. Я йду по свою дівчину.

– Без спогадів невідомо, куди тебе занесе портал, – каже Чед.

– Та хоч на частини нехай розірве, я не стоятиму осторонь!

Кевін тихо пирхнув.

– До цього тобі нічого не заважало.

Я ступив на крок до хлопця. Мене переповнювала лють. Міка зупинив мене, загороджуючи шлях.

– Ми всі йдемо. Чим більше, тим краще.

Армстронг поглянув на Мікаелу і кивнув. З яких пір вони терплять один одного?

– План залишається тим самим: кожен намагається знайти Ленз. Якщо вона буде під чарами демона, необхідно повернути їй свідомість, – сказав Кевін.

– Пам’ятайте, – додав чоловік зі смарагдовими очима, – Себастіан спробує дібратися до вашого розуму, тому, що б ви не побачили, це не справжнє.

Себастіан? Вони казали про Вербера? Спогад про те, як Ленз боялася професора, промайнув перед очима. Вона завзято намагалася триматися від нього подалі і стримати мене від зустрічі з ним. Чи був я настільки сліпим?

Хлопець на ім’я Чед стиснув долоні, і на мить між ними запалало зелене полум’я. Я завмер від побаченого, і здавалося, що лише для мене це було чимось дивним. Навіть Мікаела не виглядав здивованим.

Виставивши долоні, Чед почав крутити одну з них, формуючи в повітрі коло. Поступово вогонь зосередився, утворюючи прохід яскраво-зеленого світла.

– Ти диви! Я доктор Стрендж! – засміявся той.

– Ти придурок! – буркнув Кевін.

– Годі тобі, запасний варіанте, не будь такою злюкою.

– Я нічий не варіант! – Кевін ступив уперед, а за ним одразу Мікаела.

– Вірно, йому більше пасує кучерявий гарнюній.

– До біса вас усіх! Я йду по свою квітку! – з цими словами хлопець зник серед полум’я.

– Тоді я по кошенятко, – додав Міка і теж зник.

Чоловік зі смарагдовими очима поглянув на мене.

– Ти наступний.

Я підійшов до полум’я і глибоко вдихнув.

– Не дай їй повторити долю Джулії, Леві.

Я не знав, хто така Джулія чи чому він знає моє ім’я, але кивнув і зник серед світла.