РОЗДІЛ 60

ЛЕВІ

Місто Релінгтон.

24 грудня 2017 року

Не встиг я кліпнути, як Ленз уже зникла. Віола задоволено всміхалася їй услід. Усередині мене вирувала незрозуміла суміш почуттів. Це все було справжнім божевіллям. Жодне слово не мало в собі хоч якогось сенсу, але те, як Ленз дивилася на мене, було гучнішим за будь-які пояснення. Серце боляче стискалося і не від того, що почув. Я міг спокійно піти за нею, і ми поговорили б та вирішили все, що щойно сталося, але все тіло заціпеніло, коли погляд опустився на один із малюнків під ногами.

Я повільно підняв малюнок. Мій портрет дивився на мене, оточений річковим пейзажем, але на ньому була зображена молодша версія мене. Мені було знайоме місце, зображене на папері. Я бачив його майже щоночі, і це було мов останній цвях у труну.

Я схопив свою куртку, яку залишила Ленз, накинув її на себе і поклав малюнок у зовнішню кишеню.

Марі та інші розгублено дивилися на мене. Уся ситуація була схожа на бісів жарт.

– Позбудьтеся її, – кивнув у бік Віоли і пішов геть.

Пояснення – це все, що мені було зараз потрібно. Я увірвався до квартири, повністю проігнорувавши Кевіна, який намагався мене зупинити. Злість повільно закипала в мені, коли різко повернувся до хлопця:

– Ти знав?!

– Що знав? Що взагалі сталося? Ленз замкнулася у себе, не сказавши ні слова.

– Вона шукала мене, бо я колись був якоюсь іншою збоченою версією себе?

Кевін завмер від шоку, і все стало зрозумілим за мить. Цей хлопець знав. Ось що означали його дивні слова при першій зустрічі. Це кляте божевілля.

Не чекаючи відповіді, увірвався до кімнати Ленз. Лють вмить вщухла, коли її заплакані очі зустрілися з моїми. Вона тремтіла, і я ще більше ненавидів усю цю ситуацію.

Повільно підійшов до неї, простягаючи малюнок з кишені.

– Поясни ось це, – тихо мовив я.

– Не можу, – прошепотіла вона. – Хочу, але не можу.

– Чому?

Вона похитала головою, уникаючи мого погляду.

– Ти знала моє ім’я в той час, коли інші, окрім гурту, не чули його, бо впізнала того хлопця в мені?

Вона поглянула на мене очима, сповненими болю.

– Відповідай, Ленз.

Вона кивнула.

– Та пісня, яку ти наспівала мені. Її написав він?

Ще один кивок.

– Ти сподівалася, що я стану ним? Що зможу замінити його для тебе?

Вона похитала головою.

– Я просив більше жодних таємниць, – прошепотів я, стримуючи розчарування. У моїй голові думки ніяк не могли скластися докупи. Скроні пульсували від цього божевілля.

– Пробач, – шепотіла вона.

Я тихо зітхнув і розвернувся до виходу. Рука Ленз схопила мене, її очі благали залишитися, але я не міг. Мені потрібно було охолонути, інакше лише зруйную все.

– Мені треба побути наодинці, Ленз. Я знайду тебе завтра.

Не дивлячись на неї, бо знав, що просто капітулюю, якби на секунду довше наші погляди перетнулися, пішов геть. Кевін щось гукав мені вслід, намагаючись пояснити, але зараз увесь світ лунав мов із глибини.

***

25 грудня 2017 року

Я втупився у стелю своєї кімнати, коли на годиннику вибило північ.

Емоції, які переслідували мене решту дня, вже притупилися. На телефоні була купа сповіщень від Марі, але в мене не було жодного бажання з кимось розмовляти. Сумнів у щирості Ленз поїдав мене на початку, але, згадуючи всі наші спільні моменти, ніяк не міг повірити, що почуття можна було підробити. Якщо стосунки і будувалися на основі її минулого, то зараз я знав, що ця дівчина завжди бачила мене. Справжнього мене. Чи вірив я в історію про якусь мою минулу версію та переродження? Мабуть, ні. Навіть якщо щось із цього правда, прийняти це було важко. Мій сон був ідентичним одному з її малюнків, але пояснити це ніяк не міг.

Я підвівся на ліжку і зітхнув. Ніколи не любив свої дні народження. Цей день забрав життя моєї матері, хоч це і не було моєю провиною. Та до зустрічі з Ленз здавалося, що життя було наче оповите пітьмою. Навіть Міріам не мала такого впливу та значення. Мене розривало зсередини від відстані, яку я сам і вибудував. Мій погляд упав на стіл з нотатками.

Хочу, щоб ти відкрив його опівночі, – голос Ленз пролунав у голові.

Повільно підійшов до столу і відклав стос паперів. Гарно запакована невелика коробка була захована серед пісень. Відкривши її, побачив дзвіночок із крилами і не зміг стримати посмішки. Оберіг від аварій. Вона завжди вміла підбирати щось під стать мені. Потім помітив аркуш, складений у кілька разів, і розгорнув його. Це був лист.

Любий Леві!

Я б хотіла віддати тобі це особисто і все пояснити, але багато чого мені не дозволено промовити вголос. Це моя провина, що так сталося. Не знаю, чому раніше не написала тобі, але, коли час уже закінчується, подумала, що не хочу зникати без пояснень.