РОЗДІЛ 59

ЛЕНЗ

Місто Релінгтон.

24 грудня 2017 року

Це був один з найважчих ранків, і справа була не в останньому дні занять. Студенти закривали заліки, думаючи про свята і готуючись до іспитів, а я прокинулася з тягарем усередині. Сьогодні все здавалося порожнім та похмурим. Навіть тіні затихли під шкірою, ніби готуючись до чогось.

Кевін намагався розвеселити мене і розговорити, але мене з’їдало дивне та огидне передчуття. Шматок не ліз у горло, тож мовчки зібралася і рушила до університету.

Не було жодних дій з боку демона, і навіть Стейсі зникла з горизонту. Останній місяць був найзвичайнісіньким порівняно з попередніми. Мені стільки разів хотілося мати нормальне життя, що тепер це затишшя лише посилювало відчуття, що наближається щось лихе.

Я зайшла до університету. Зняла куртку і рушила до актової зали, де вже всі, мабуть, зібралися. Та, зайшовши всередину, заціпеніла. Кинувши куртку на одне з крісел, панічно озиралася довкола. Всі мої друзі теж виглядали розгубленими, бо в залі панував хаос. Усі мої малюнки з альбому були розкидані по підлозі, деякі портрети висіли на стінах. У мене перехопило подих. Зображення Леві були всюди.

– Що на біса все це значить? – тихо мовила Марі, оглядаючи приміщення.

Мої очі, сповнені паніки, зустрілися з очима Леві.

– Леві, я…

– Бачу, всі вже зібралися, – пролунав голос на всю залу.

Віола з нестримним задоволенням крокувала залою.

– Знову ти, – гаркнула Марі. – Що на біса ти тут влаштувала?

– Я? – ображено мовила дівчина. – Я тут лише для того, щоб розплющити ваші очі щодо того, кого ви взяли у свій гурт.

Мене починало трясти, а дихання почастішало. Ні, вона вкрала той альбом. Це виглядає не так, як повинно.

– Що ти намагаєшся довести? – злісно мовив Леві до Віоли.

Хлопець став біля мене, ніби захищаючи. Його голос відлунював у глибині моєї душі. Можливо, все не настільки погано?

– Чи для тебе дивно, що моя дівчина малювала мене? Краще забирайся звідси.

– Малювала тебе? – глузувала Віола. – Не будь дурнем, Лане, придивися. Тут на кожному портреті є дата. Це все було задовго до вашої зустрічі.

– Дати можна було домалювати, – втрутився Арчі.

Усі мої друзі стояли позаду мене, кидаючи обурені погляди.

– Невже? – погляд дівчини звернувся до мене. – Може, ти їм поясниш?

Я знервовано озирнулася.

– Про що вона? – тихо спитав Леві.

– Леві, я…

Та прокляття демона знову стримало мій голос. Бляха!

– Давайте я проясню ситуацію, – посміхнулася Віола. – Ти вже казала Лану про свого загиблого друга?

Я стиснула кулаки. Мені хотілося втекти та провалитися під землю.

– До чого тут він? – розлютився Леві. – Хлопець загинув.

– Так, і цікаво те, що помер він у день твого народження. Чи згадувала Ленз його ім’я?

Леві поглянув на мене, але мій погляд був опущений. Я намагалася подолати злість і паніку. Мені ледве вдавалося стримати сльози, які підступали з незрозумілої причини. Усе розвалювалося щосекунди.

– Я скажу, – продовжила Віола. – Його звали Леві. Чи не так? – вона і всі довкола поглянули в мій бік.

– Ти думав, вона тебе кохає? Ось у чому справа. Ти колись був тим Леві, Лане. Ти пожертвував своїм життям, щоб врятувати її, і переродився. Маленька Ленз шукала тебе, але вона хотіла того Леві, а не тебе справжнього, розумієш?

Це неправда! – кричала подумки, але слова просто не виходили з мене.

– Переродився? – пирхнула Марі. – Ти зовсім йобнулася?

– Якщо це все неправда, нехай Ленз заперечить. Скажи, дорогенька, як звали того хлопця? Ким він був для тебе?

Леві поглянув на мене, і в його очах виднілося благання, але я не могла заперечити її слів. Сльози скотилися по щоках, і в ту мить крихта болю промайнула на його обличчі.

Повітря відмовлялося надходити в легені. Не усвідомивши власних дій, ноги понесли мене геть. Я тікала якнайдалі, витираючи вологу, яка ніяк не спинялася. Леві ненавидить таємниці, а наші стосунки будувалися на найбільшій із них.

Я забігла в квартиру і замкнулася в кімнаті, відмовляючись пускати Кевіна та пояснювати йому бодай щось.