РОЗДІЛ 58

ЛЕНЗ

Я вийшла з кімнати, прокручуючи в голові різноманітні місця, які запланувала відвідати. Кевін, сонно потираючи потилицю, вийшов з ванни. Його кучері все ще були вологими від води. Сьогодні в нього не було занять і був вихідний у відділку. Останній тиждень ми працювали над справою, яка відклалася на дальню полицю через всі інші пригоди. Отримавши потрібний результат, я написала Арчі, щоб Міка зайшов до нас. Останнім часом мій друг уникав зустрічей і навіть Артур помітив зміни в ньому, тож колективно було вирішено витягнути Мікаелу з похмурої діри його власного розуму.

– Ти вже йдеш? – спитав Кевін.

– Так. Я ненадовго. Є деякі справи, які хочу вирішити, поки…, – мені не стало сил завершити речення. Нагадування про час, який спливає, боляче ранило як мене, так і Кева. – Міка прийде приблизно за годину, тож будь ввічливим.

Я рушила до виходу, коли Кевін схопив мене за руку зі схвильованим поглядом.

– Гей, ти хочеш залишити нас удвох? Ми ж як кішка із собакою.

– Все буде гаразд. Ти перебільшуєш.

– Блін, квітко, я ж поводився з ним як покидьок.

– Ти тоді не знав усього, Кевіне. І, впевнена, Мікаела теж це розуміє. Просто, не знаю, пригости його чимось або поговори про щось. У крайньому разі віддай йому папку, не чекаючи на мене.

– Так, вірно, – мовив Кевін, заспокоюючи сам себе. – Тоді пригощу його кавою, так. Йому ж подобається кава?

Я тихо засміялася.

– Ти такий милий, коли піклуєшся про когось.

– Я не піклуюся про нього, – буркнув Кев. – Ти ж сама сказала бути ввічливим.

– Як скажеш, Армстронг, – посміхнулася хлопцю і рушила до виходу.

– Хоча б скажи, який напій йому подобається! – кинув навздогін.

Заспокоївши його та надавши інструкції, яких так вимагав хлопець, я вийшла з будинку.

Моєю метою було обійти певний перелік крамниць у пошуках гарного подарунка для Леві. Я знала, що не зможу особисто віддати його, бо невідомо, як складеться моя доля того дня. Тож хотіла підготуватися завчасно і заховати пакунок у його квартирі.

До всього цього мені спала на думку ще одна річ. Не знаю, чому не подумала про це раніше, але лист уявного Леві, який завжди грів моє серце через кишеню, став поштовхом до цього. Я вирішила теж залишити листа. Так, це до біса болісне відчуття – читати слова від людини, якої, мабуть, уже не існуватиме. Спогади про власні страждання, коли знайшла останні слова Леві, досі відлунювали фантомним болем, але не знала, як інакше висловити все, що не могла сказати словами (через дурного демона, нагадаю). Якби моя воля, мій хлопець уже про все знав, навіть якщо це звучало б як суцільне божевілля. Добре, можливо, я обманюю сама себе, і частина мене все ще чогось боїться. Боїться втратити його.

Я ходила з крамниці в крамницю, роздумуючи, що найкраще підійде Леві. Здавалося, у нього було все. Мій погляд зупинився на магазині мотоспорядження, і, не задумуючись, я зайшла всередину.

Різноманітне спорядження, куртки для їзди та шоломи були розставлені на полицях. От якби я ще розбиралася в усьому цьому. Блукаючи рядами, зупинилася біля стенда з якимись прикрасами.

– Це обереги, – поряд пролунав голос продавця. Чоловік із широкими плечима, у мотоциклетній куртці та з густою бородою, дивився на мене. – Є повір’я, що вони відганяють злих духів і захищають від аварій.

Я взяла прикрасу в руки. Це був металевий дзвіночок невеликого розміру із зображенням крил. Мені сподобалася концепція захисту від темних духів, враховуючи іронію всього, що відбувалося в житті. Посміхнувшись продавцю, я оплатила покупку і рушила додому.

***

Звуки води доносилися з ванної кімнати. На вулиці вже була пізня ніч. Я підвелася з ліжка і смикнула довгу сорочку Леві. Тихими кроками знайшла в сумці пакунок і підійшла до столу з нотатками. Мені довелося витратити години, щоб зібрати слова докупи. Перебираючи пальцями тексти пісень, намагалася зрозуміти, як і де краще сховати подарунок.

– Коханнячко?

Леві зайшов у кімнату, протираючи волосся рушником. На ньому були лише прості сірі спортивні штани, і мій погляд затримався на ньому, і всередині знову спалахнуло бажання. Я швидко накрила пакунок аркушами і посміхнулася. Леві на мить насупився.

– Що там у тебе?

– Нічого.

Він підійшов на крок ближче, а його руки обійняли мою талію.

– Знову таємниці, Ленз?

Я тихо зітхнула.

– Це повинен був бути сюрприз. Я купила тобі подарунок на день народження. Хочу, щоб ти відкрив його опівночі.

– Подарунок? – він посміхнувся. – Я думав, що в мене вже є твій подарунок.

– Ти про що?

Одним рухом Леві підхопив мене на руки, і мої стегна обхопили його талію. За мить моя спина торкнулася м'якого матраца. Я не могла стримати усмішки.