РОЗДІЛ 56

ЛЕНЗ

Час – нещадна річ, особливо коли він пролітає зі швидкістю світла. Я повільно крокувала з занять до квартири, склавши черговий залік. Листя давно зникло з дерев і тепер повільно гнило на землі, час від часу ховаючись під снігом, який то випадав, то танув. Середина грудня підкралася непомітно. Коридором університету лунали голоси студентів, які із захватом будували плани на кінець семестру та зимові свята. Різдво. Мені не було радісно від цієї думки. Мій час повільно сходив нанівець. Страх осадом лежав усередині, дедалі сильніше тиснучи на груди. Впевненість повільно розчинялася з кожним днем. Час, проведений з Леві, був насолодою і водночас болісними тортурами, бо щоразу, дивлячись у його прекрасні очі, розуміла, що незабаром втрачу все. За цей час не було жодного помітного прогресу, що лише підтверджувало мою неминучу похмуру долю. Кевін усе ще намагався мене підбадьорити, але нелегко було здолати гнітючі думки. Я була готова боротися і, у разі чого, використати свою силу, але якась частина мене підказувала, що в цій грі демона мені не бачити перемоги. Свідомість повільно плила за течією, і єдине, на чому зосереджувалася, це спільні моменти з друзями.

Кевін уже чекав на мене біля апартаментів, спираючись на свій автомобіль. На щастя, з моменту зустрічі з капітаном-мудаком у відділку відбулися невеликі реформи. Новий керівник Кевіна був приємним чоловіком, який контролював усю діяльність зі щирим ентузіазмом та відповідальністю. Тепер на жодного студента не покладали чужих зобов’язань. Кев чудово закрив семестр, і йому запропонували пів ставки у вільний від навчання час. Усе потроху налагоджувалося. Хлопець посміхнувся мені, і думки вже не були такими похмурими. Якщо мені випаде хоч якийсь шанс для боротьби, скористаюся ним.

Ми сіли в машину і рушили вперед. Останні кілька тижнів Кевін пропадав у будинку Коліна. На диво, добровільно. Підозрюю, вони будують план на випадок, якщо справи погіршаться. Точніше, не «якщо», а «коли», бо справи вже повільно, але впевнено котяться в тартарари.

Сьогодні Колін вимагав і моєї присутності. Стиснула щелепу від роздратування. Цей чоловік, демон чи хто б він там не був, має неймовірний талант дратувати мене лише одним своїм подихом.

Ми пройшли у вітальню, де Чед уже чекав на нас.

– Гей, як справи, королево тіней? – посміхнувся хлопець і кинув погляд на Кева. – Другий варіант, і ти тут.

– Я ніякий не варіант, ти довбень!

Поки ці двоє сперечалися, сіла в крісло, на що Чед одразу звернув увагу.

– Це місце демонічного татка.

– Щось не бачу тут таблички з його іменем.

Як за покликом важкі кроки пролунали позаду. Колін спускався сходами до нас. Його смарагдові очі одразу зупинилися на мені. Тіні вирували всередині.

«Не подобається», – лунав голос у голові.

Не тільки вам, – відповіла подумки.

Чоловік підійшов до мене і безцеремонно смикнув за руку, змушуючи підвестися. Швидко засукавши рукав угору, Колін насупився.

– Я ж казав тобі навчитися контролювати тіні.

Різким рухом висмикнула руку, ховаючи мітку на зап’ястку.

– Так і зробила.

– Ти не взяла їх під контроль, ти, бляха, з ними поєдналася!

– Ой, знаєш, у той момент, коли це сталося, в мене не було багато варіантів. Тим паче сила працює.

– Ти ідіотка, Ленз.

– Сказав старий пень, який тільки те й робить, що ховається в цій хатині.

– Зара буде м’ясо, – тихо буркнув Чед Кевіну.

– Така розумна? – гаркнув Колін і поглянув на Чеда. – Малий, подвір’я і на позицію.

– Ти хочеш, щоб ми знову билися? – з тривогою спитав хлопець.

– Я незрозуміло висловився?

Чед розгублено кивнув і рушив до запасного виходу.

– А чого б тобі не замінити Чеда? Досить йому бути твоїм пішаком, – обурилася я.

Тіні лоскотали шкіру, просячись назовні.

– Ти самовпевнене дівча.

– Колін ніколи не використовує свою силу, – сказав Чед. – До сьогодні навіть мені невідомо, яка вона.

– То, може, ти безсилий демон? – я пирхнула.

– Ленз, може, не варто, – тихо мовив Кевін, підходячи до мене.

– Тіні заполонили твої емоції, Ленз. Ти не розумієш, що робиш чи кажеш, – сказав Колін.

– Заполонили?! А чи не ти казав мені прийняти нову сутність?!

Колін вилаявся, схопив мене за комір куртки й потягнув на двір. Мені ледве вдавалося вчасно переставляти ноги, щоб не волочитися по траві. Одним махом чоловік штовхнув мене на землю і відійшов на кілька кроків. Його смарагдові очі вп'ялися в мене.

– Хочеш битви? Нападай, дурне дівчисько.

Чед і Кевін поквапилися одразу за нами. Мій друг намагався втрутитися, але посіпака старого зупинив його.

– Я не дурне дівчисько! – гаркнула, випускаючи десять товстих щупалець у бік Коліна.

Чоловік стояв мов статуя, навіть не думав ухилятися. Тіні ринули до нього зі швидкістю світла, але за кілька сантиметрів від його тіла їх зустрів бар’єр. Глухий звук пролунав у повітрі, коли темні істоти врізалися в нього й розсипалися на дрібні чорні піщинки.