РОЗДІЛ 55

ЛЕВІ

Коли я вийшов з аеропорту, на вулиці вже стемніло. Дивне відчуття тиснуло у грудях. Стурбований погляд Ленз не виходив у мене з думок. Сумнів щодо слів дівчини закарбувався всередині. Вона дійсно через щось хвилювалася, але це не виглядало дрібницею.

Я стиснув рюкзак, поки чекав на таксі. Телефон завібрував у кишені через нове сповіщення. Рука швидко потягнулася до нього в надії, що це Ленз, але, побачивши ім’я, я насупився.

***

Я вмить залетів до будинку Арчі, шукаючи поглядом Ленз. Що вона взагалі тут робить? Єдиним рейсом до Релінгтона був наш літак, тож вона не могла випередити мене. Окрім роздратування через ситуацію та Мішу, мене переповнювала тривога. Навіть коротка думка про те, що дівчина могла постраждати, змушувала кров перетворюватися на кригу.

– Лане? А ти що тут робиш? – здивовано спитав Арчі.

Я поглянув на друга і насупився. Він і Кевін сиділи на кухні та напружено дивилися на мене. Що, на біса, тут робить Армстронг?

– Де Ленз?

– Спить, – буркнув Кевін.

– Друже, видихни, вже все гаразд.

– Вже?! – гаркнув я на Артура.

Мій погляд перейшов на другого хлопця. Кинувши рюкзак, я підійшов до Кевіна.

Арчі торкнувся мого плеча, зупиняючи.

– Спокійно, Лане. Не влаштовуй гармидеру, інакше ти їх розбудиш.

– Поясни, – прогарчав я до Армстронга.

– Квітка сама тобі все пояснить, але спочатку їй треба відпочити. І тому хлопцю теж.

Погляд хлопця впав на одну з гостьових кімнат, і я ринув туди. Відчинивши двері, зупинився. Ленз і Міка спали на ліжку в міцних обіймах. Шкіра хлопця була вкрита засохлими слідами крові. Якого, бляха, біса? Мої очі швидко пройшлися по тілу Ленз. Не було жодної ознаки травм чи синців. Її руки захисно огортали Мікаелу. Хлопець час від часу мене дратував, але я знав, що між цими двома не було нічого більшого, ніж зв'язок брата й сестри. Тихо зачинивши двері, я зітхнув. Що б не сталося, я не покину цей будинок без відповідей.

***

Сонце повільно здіймалося над горизонтом. Холодне ранкове повітря обдувало шкіру, поки я стояв на балконі й палив. Арчі виділив мені свою головну спальню, але мені не вдалося заснути. Відчуття недомовленості та приховування заполонило мої думки, час від часу занурюючи їх у похмурі закутки. Я ненавидів таємниці та брехню. За ніч роздратування в мені вщухло, і залишився лише неприємний тупий біль.

Тихі кроки пролунали позаду. Ленз, загорнута в плед, крокувала до мене. Коротко глянувши на неї, відвів погляд. Розмови були найважливішою частиною стосунків. Я мовчав, коли Ленз стала поруч, спираючись на балкон. Тепер була її черга говорити. Мені завжди було важко вислуховувати інших, особливо коли мене самого переповнювали змішані почуття, але сьогодні я стримався, щоб почути її версію подій.

– Ти рано встав.

– Я не спав, – сказав я і затягнувся, дозволяючи диму наповнити легені.

Ленз напружилася. Очевидно, вона підбирала слова.

– Вибач, – тихо мовила. – Вибач, що збрехала.

– Я ненавиджу брехню, Ленз.

– Знаю, – вона зітхнула.

– Що сталося?

– Тоді це було повідомлення не від Сари, а від Міки. Він звучав дивно і сказав, що покидає гурт. Я одразу зрозуміла, що щось не так. Хотіла якомога швидше допомогти йому.

– Як ти дісталася до Релінгтона і чому не сказала мені?

Ленз завагалася на мить.

– У Кевіна був приватний літак.

Я дивився на неї, мовчки чекаючи другої відповіді. Ленз опустила погляд.

– Я не знала, як тобі пояснити. Ти б спробував мене відмовити. Міка довірив мені таємницю, і лише мені було відомо, що потенційно з ним відбувалося. Враховуючи те, що ми вдерлися в той будинок...

– Саме так, Ленз, – буркнув я, стримуючи роздратування. – Ти поперлася туди з Армстронгом, ризикуючи життям. Ти довірилася йому, але не мені. Чи відмовляв би я тебе? Мені достатньо поглянути тобі у вічі, і спроможність сказати «ні» зникне вмить. Я б пішов туди з тобою, хоч би яким безладним і безрозсудним це було. А так я дізнаюся про все постфактум від Деверса, який ще й вихвалявся наданою послугою.

– Він розповів, що йому довелося зробити? – з острахом спитала Ленз.

– Ні. Міша ніколи не видає такої інформації.

Вона полегшено зітхнула.

– Що сталося в тому маєтку?

– Я вбила людину, – прошепотіла вона, ховаючи погляд.

Та вираз її обличчя не приховував того, що Ленз очікує осуду, огиди й обурення. Мої руки потягнулися до неї, огортаючи її в обійми.

– Якщо стояв би вибір між тобою і будь-ким іншим, я б без вагань почав нищити людей, коханнячко.