РОЗДІЛ 52

ЛЕВІ

За секунду найприємніша мить перетворилася на похмуру. Те, як Ленз заціпеніла, а потім здригнулася в моїх обіймах, пронизало моє серце, мов ніж. Я поглянув на дівчину, але її свідомість була десь далеко. Вона вдивлялася вперед, але, повернувши голову в тому ж напрямку, я нічого не побачив. На її очах виступили сльози, а дихання почастішало. Мій голос наче губився десь глибоко в її думках. Мені ніяк не вдавалося достукатися до неї. Хоч би що вона бачила, це її лякало. Я обійшов її й став перед нею, нахилившись ближче. Долонями охопив її обличчя, змушуючи нарешті поглянути на мене. Великі пальці обережно витерли сльози.

– Я тут, коханнячко. Все гаразд. Дихай.

Ленз зробила глибокий вдих, не відриваючи погляду від мене, і в її очах нарешті з'явився проблиск світла й життя. Полегшення заповнило мої груди. Обережно обійнявши її за талію, я рушив до найближчої лавки. Парк, біля якого ми зупинилися, був неподалік будівлі, схожої на навчальний заклад, про що свідчив спортивний майданчик трохи далі.

Посадивши Ленз, я сів навпроти, взявши її руки у свої. Вона все ще була засмученою й чимось стурбованою. На її обличчі досі проглядався шок. Я не збирався розпитувати, що саме вона бачила. Ленз розкаже мені, якщо захоче. Зараз це було неважливо. Мені лише хотілося, щоб їй стало краще.

– Коханнячко? – тихо запитав я.

Ленз знову підняла на мене погляд.

– Вибач, я…

– Не треба вибачень, усе гаразд. Як ти почуваєшся?

– Краще. Мені просто на мить здалося…

Вона вагалася, ніби щось стримувало її від того, щоб промовити те, що хотіла.

– Я принесу щось випити, добре? Залишайся тут.

Вона кивнула. Оглянувшись довкола, я помітив невелику кав'ярню й рушив туди.

***

 ЛЕНЗ

Глибоко вдихнувши, я провела Леві поглядом і знову озирнулася довкола. Жодної ознаки тіней. Це була галюцинація? Чи видіння? Це не міг бути Леві, бо його сутність переродилася в хлопця, який хвилину тому стурбовано дивився на мене. Я витерла очі від залишків сліз і зітхнула. Можливо, це демон грається зі мною? Намагається прокрастися мені в голову. Як він сміє використовувати образ Леві?

Телефон у кишені завібрував, але в мене не було жодного бажання дивитися на повідомлення. У моїй голові крутилися тисячі думок і спогадів. Я почувалася зрадницею й водночас не розуміла чому. З того дня, як уявна форма Леві зникла, кожен день був сповнений лише пошуків.

– Ленз? – пролунав неподалік голос, і від його впізнавання я лише здригнулася.

Перше, що я не любила в Грейсоні, так це можливість перетнутися з кимось знайомим. Особливо якщо ця людина була останньою, кого мені хотілося бачити. Руда голова Ентоні Купера з'явилася на горизонті. Хлопець крокував до мене. Лють, образа й обурення, викликані спогадами, прокинулися в мені, відкидаючи попередні хвилювання геть. Спроба проігнорувати Тоні виявилася невдалою, бо той зупинився біля лавки, дивлячись на мене згори вниз.

– Здивований, що ти тут. Хіба не переїхала до Релінгтона?

Я мовчки встала, не бажаючи навіть починати розмову з ним. Та не встигла ступити й кроку, як його рука схопила мене за лікоть.

– Та годі тобі. Уже стільки часу минуло, а ти все ще ображаєшся через ті плітки?

Мені не вдалося висмикнути руку, бо хватка Ентоні лише посилилася, коли я кинула на нього обурений погляд. Він хотів ще щось сказати, але різкий поштовх відкинув його на три кроки назад.

***

ЛЕВІ

Світ за секунду перефарбувався в червоний, коли я побачив якогось покидька біля Ленз. І це не були необґрунтовані ревнощі. Мені було достатньо поглянути на стривожений і насуплений вираз обличчя дівчини. Цей хлопець був загрозою. Рука стиснула пляшку води, куплену раніше. Одна мить, і, мов за імпульсом, я опинився поруч, щосили врізавшись плечем у хлопця. Рудий відступив на кілька кроків назад, насупившись.

Дивне відчуття запаморочило голову. Різкий біль у скронях, мов жало, затуманив мій зір.

– Ти? – стривожено промовив хлопець, відступаючи назад.

Запаморочення посилилося, і я стиснув зуби.

– Я. Ентоні, ти забув про мою обіцянку? Тобі нагадати?

Імпульс, мов струм, керував моїм тілом, і я ступив крок уперед, змушуючи хлопця здригнутися. Мені не вдалося стримати задоволену усмішку. Правильно, краще бійся мене.

– Тримай свої руки подалі від моєї дівчини, – прогарчав я.

Рудий хлопець щось тихо буркнув і кинувся геть, усе ще сповнений страху.

Туман у голові розчинився, а тіло вмить розслабилося. Я розгублено кліпнув. Невже лють настільки поглинула мене, що я втратив контроль? Мій погляд перейшов на Ленз. Її розширені очі впивалися в мене, а губи були злегка розтулені, ніби від шоку. Я налякав її своєю нестримністю? Бляха!

– Що ти щойно сказав? – тихо й обережно запитала вона.

На мить я не був упевнений у відповіді.

– Я сказав йому тримати руки подалі від тебе.