РОЗДІЛ 47

ЛЕВІ

Я спирався на підвіконня зали для репетицій, поки Марі задоволено приводила все до ладу, перевіряючи інструменти. Після вдалого виступу Шепарту вдалося домогтися повернення нам нашого звичного місця. Якби взимку відбувся новий концерт, пальці б відмерзли, поки грали б у закинутому театрі. Ми вже не відчайдушні школярі, яким було байдуже на незручності.

Ленз сиділа поруч, роблячи нотатки після останньої лекції. Тепер, коли вона завершила практику, її вже ніщо не тримало, але вона навіть слухати не захотіла про те, щоб відмовитися від посади менеджера. Взагалі не розумію, навіщо Саймон це в неї запитував. Вона стала частиною нашої команди, і для неї вже немає з цього виходу. І справа тут не лише в моїй печерній людині, яка час від часу прокидається, а й у кожному учаснику.

Мене невимовно дратувало, наскільки хлопці зблизилися з Ленз. Особливо це стосувалося Мікаели, для якого моя дівчина змогла отримати доступ, адже той не був студентом. Саймон і слова не сказав. Ймовірно, тому, що професор не в курсі, що серед нас ледь не старшокласник. Хоча не схоже, що Міка взагалі відвідував якийсь навчальний заклад.

Ленз коротко пояснила, що між нею та Мікою сформувалася прив'язаність через одну спільну історію, але відмовилася ділитися подробицями. Ненавиджу секрети, але поважав її вірність другу.

Телефонний дзвінок привернув мою увагу, коли Ленз відповіла.

– О, так, ми в залі. Щось сталося?

Вона перекинулася кількома короткими фразами й, поклавши слухавку, поглянула на мене.

– Кевін зайде ненадовго.

Що в біса він тут робитиме? Я не збирався влаштовувати сцен. На відміну від Міки (якого, на щастя, тут немає), який одразу не може вчасно стулити пельку при вигляді друга моєї дівчини. Із історії про в'язницю, яку мені розказали Марі та Ленз після виступу, мені стала зрозуміла його антипатія до хлопця.

Замість дурних сварок я просто слідкував за поглядом Кевіна, і мені було достатньо власних дій та Ленз поруч, щоб той побачив, хто дійсно має перевагу. Хоча тут навіть мова не про змагання, бо вибір був зроблений давно. Ленз – моя дівчина.

З широкою усмішкою хлопець зайшов до зали, оглядаючись довкола. Веселощі на його обличчі потьмяніли, коли наші погляди перетнулися, та він усе одно дивився на Ленз із цим вогнем у зіницях.

– Я нарешті отримав графік чергувань і зміг виділити кілька днів, тож можемо незабаром поїхати до Гарвісу. Здається, у тебе теж не буде занять через тиждень проміжного оцінювання.

– Бляха, я зовсім забула. Так, звісно. Чим скоріше вирішимо цю проблему, тим краще.

– Що за проблема? – спитав я, зберігаючи спокій, хоч і не дуже вдало.

Якого біса Кевін вирішує проблеми моєї дівчини? Моя щелепа стиснулася, коли Ленз розгубилася й винувато відвела погляд.

– Через підготовку до виступу зовсім забула про це, але мій батько, – вона зітхнула, – вигадав дурну ідею організувати шлюб за домовленістю.

– З ким? – прогарчав я крізь стиснуті зуби.

Коли погляд Ленз на мить ковзнув до Кевіна, я був готовий вибухнути. Дідька лисого, а не шлюб.

– Я їду з тобою.

– Це взагалі тебе не стосується, – буркнув хлопець.

Я ступив на крок до нього, нависаючи через різницю в зрості. Мені не потрібно було торкатися його, хапати за комір чи притискати до стіни, стискаючи шию (а мені, бляха, хотілося, дуже сильно), бо, по-перше, не міг через його негласну протекцію як друга Ленз, а по-друге, мій погляд і так передавав усі мої внутрішні бажання щодо цього придурка.

– Вона моя дівчина, тож це навіть не обговорюється.

Ленз обережно торкнулася моїх грудей, збільшуючи відстань між мною та Кевіном.

– Я теж їду, – вперто наполягав хлопець.

– Леві правий. Тато не очікуватиме, що я приїду з хлопцем, а ти, Кеве, за цей час зможеш поговорити зі своїм батьком, щоб убезпечити нас від втручання мого тата у справи Армстронгів.

Кевін насупився, але кивнув.

Знайомство з батьками Ленз відбудеться раніше, ніж я планував, але якщо хтось із них розраховує забрати її від мене, то для них у мене погані новини. Ніхто не чіпає те, що моє.