РОЗДІЛ 45

ЛЕНЗ

Марі сиділа навпроти мене на кухні, заставленій паперами. Планування концерту заполонило всі наші думки. Я була вдячна за завзяття подруги, і тепер ми обидві занурилися в стрес і підготовку до виступу, який, до речі, повинен відбутися завтра. Думаю, сьогодні мені не вдасться заснути. Леві пропонував залишитися в нього і допомогти з усім, бо бачив, наскільки хвилювання впливало на мене, але невблаганна Марі суворо відкинула цю ідею. «Тільки дівочі посиденьки», – так вона назвала сьогоднішній день.

Мої очі пробіглися по списку пісень, які планував виконати гурт, зосереджуючись на тій, що була позначена як «зірка дня». Під час виконання цієї композиції будуть використані всі можливі комбінації інструментів. Марі хотіла, щоб остання композиція назавжди залишила слід у серцях глядачів, і я не сумнівалася, що так і станеться. Мені й самій важко було стримати тремтіння в тілі під час репетицій. Кожна нота, яку грали мої друзі, встромлялася в саме серце.

Поки Марі складала послідовний графік для кожного учасника, спираючись на мої нотатки, в кімнаті панувала комфортна тиша, аж поки телефонний дзвінок не відволік нас.

– Це Арчі. Клянуся, якщо він і Міка знову напилися, подбаю, щоб ці двоє тиждень сидіти не могли.

Дівчина відповіла, поставила дзвінок на гучномовець і продовжила писати.

– Якщо ти подзвонив заради п'яних нісенітниць, тобі буде непереливки, Гонзолес.

– Гей, Марі-пташко, – його голос був тихим. І це вперше, коли Арчі використав це прізвисько щодо подруги. Це було дивно, особливо зважаючи на реакцію дівчини.

Марі відклала ручку й напружено поглянула на телефон, тривожно промовляючи:

– Артуре, ти використовуєш це прізвисько лише коли...

– Потрібна допомога. Ми потрапили в халепу.

– Ми? – стривожено перепитала я.

– Міка зі мною. Ми у в'язниці.

– Ви де?! – Марі аж підскочила з місця, але потім вмить заспокоїлася (а знаючи дівчину та ситуацію, це точно було важко). – Де саме?

– Центральний відділок.

– Кевін сьогодні чергує там, – сказала я. – Він допоможе.

– Ми зараз будемо, – сказала подруга й поклала слухавку.

Не гаючи часу, Марі накинула куртку, і я зробила те саме та побігла за нею.

– Треба подзвонити Міші, – запропонувала я.

– Ні, – різко відрізала Марі, чим здивувала мене.

– Чому? У нього ж достатньо зв'язків.

– Арчі використав наше кодове слово. Прізвисько, яке він використав, було нашою домовленістю ще дуже давно. Втручання Міші має наслідки. Завжди і для кожного. Артур тим самим дав зрозуміти, що ми повинні впоратися без нього.

Мені залишалося лише кивнути, коли сіла позаду Марі на її мотоцикл, і ми поквапилися до друзів.

Відділок складався з двох приміщень. Перше зустрічало відвідувачів і приймало заяви. Це була та частина, де всі посміхаються і тримаються ввічливого тону. Друга частина була робочою. Саме там утримували порушників як тимчасову міру. Туди нам і потрібно потрапити.

Ми пройшли через центральний вхід та приймальню до службових сходів, зберігаючи стоїчний вираз обличчя.

– Панянки, куди це ви зібралися? – пролунав чоловічий голос.

Марі злегка напружилася. Дівчина тримала себе в руках з останніх сил, бо, коли її друзям щось загрожує, вона була готова вв’язатися в будь-яку бійку. Легким дотиком мені вдалося дати знак, що про все подбаю. Розвернувшись до поліцейського, натягнула найщирішу посмішку зі свого арсеналу.

– Пробачте, я прийшла до свого хлопця. Ми домовилися повечеряти, але мені вдалося звільнитися раніше, тому думала здивувати його.

– Хлопець, кажеш? І як звати твого хлопця?

– Кевін Армстронг, – все ще з посмішкою і нотками гордості мовила я. – Він так багато розповідав про тутешню практику і чудове керівництво, на яке він рівняється, тож не змогла стримати цікавості.

– Чудове керівництво, га, – чоловік посміхнувся, і мене аж дрижаки пробрали від його погляду. Поліцейський подивився на Марі. – А це хто з тобою?

Дівчина стиснула кулаки за спиною. Ще мить, і вона на нього накинеться. Мені необхідно якомога швидше позбутися цього придурка.

– Це Ірен. Вона дівчина Джастіна. Він теж тут проходить практику.

– Так, знаю цього хлопця, але ж ви розумієте, що стороннім сюди все одно не дозволено.

Я не відступала і натягнула маску щирого жалю та невинності.

– Але ж і я колись молодим був, хоча і зараз сповнений сил, знаєте.

Те, як його очі проходилися по нас, оглядаючи від маківки до п'ят, пробуджувало всередині нудотне відчуття.

– Не більше п'ятнадцяти хвилин, дівчатка, – сказав чоловік і розвернувся, щоб піти.

Ми не чекали й побігли сходами до іншого приміщення.

– Ти занадто переконливо брешеш. Це моторошно, – буркнула дорогою Марі, і я лише невинно посміхнулася.