РОЗДІЛ 43

МІКАЕЛА

Моя рука повільно перебирала волосся Ленз, поки та лежала в мене на колінах без тями. Хлопець, один із нападників, навіть не ворухнувся. Якщо вона його вбила, то мені не шкода.

Холод пробігся поруч із моєю долонею. Завмер, ігноруючи острах, змусив себе не відводити руку й мовчки спостерігав. Невеличка тонка тінь вилізла з-під рукава Ленз і наближалася до мене. Мов маленька темна змійка, вона піднялася на рівень моїх очей. Клянуся, вона наче дивилася на мене, але потім опустилася до обличчя дівчини й розчинилася. Синець на шкірі моєї подруги повністю зник. Тепер на її тілі не було жодної подряпини. Цікаво. На секунду задумався про власні шрами, і бажання позбутися проклятого нагадування про минуле запекло у грудях.

Хтось піднімався нагору, і я напружився. Притиснув Ленз ближче до себе, захищаючи її. Полегшений видих прокотився тілом, коли побачив знайому руду голову та Лана позаду нього.

– Що з нею? – брюнет опустився до дівчини й забрав її з моїх обіймів.

Одним рухом Ланкастер підхопив Ленз на руки. Її голова впала йому на плече.

– Вона просто заснула.

Не впевнений, що вони повірили в мою брехню. Арчі поглянув на покидька, який валявся на підлозі.

– Це ти так його?

– Пощастило, чи не так? Прийшов якраз вчасно.

Мені не хотілося навіть думати, що сталося б, якби я не ризикнув піднятися через вікно. Кров ставала мов крига лише від самої думки про біль, який відчувала моя подруга. На щастя, ми вчасно встигли, і Ленз не пізнала того, що переслідує мої власні жахіття.

Коли ми вийшли з будинку, телефон Лана задзвенів від сповіщення.

– Це Міша? – спитав Арчі.

Хлопець навіть не потягнувся до телефону.

– Байдуже вже. Усе одно він запізнився з підмогою.

Ми вийшли до безпечного району, перш ніж викликати таксі.

– Як ти знав, що вона там? – спитав я Ланкастера.

– Передчуття.

***

Я спирався об стіну біля входу до кімнати Ленз, поки Лан сидів біля її ліжка. Марі та Міша подбали про Кевіна, тож хлопець теж відпочивав у своїй кімнаті. Я згадав слова Арчі про те, що Деверс має багато зв'язків, і ця ситуація була тому підтвердженням. Жодна лікарня не прийняла б Кевіна, не поставивши купу непотрібних питань, але нам вдалося цього уникнути. Мені не кортіло дізнаватися, яким чином, бо єдине, що знав: кожен повинен триматися своїх таємниць. Дізнатися чийсь секрет означало лише оголитися у відповідь, а Міша був останньою людиною, якій хотілося б відкрити душу. Цей хлопець дійсно був трохи моторошним.

– Чому ти досі тут? – спитав мене Ланкастер.

Усі інші давно пішли. Арчі пропонував поїхати з ним, бо віднедавна ми все одно живемо разом, але мені кортіло багато чого дізнатися.

– А ти чого тут?

– Вона моя дівчина, – обурився Лан.

– Вона моя подруга, – відповів я серйозним тоном.

Ланкастер стиснув щелепу, але більше нічого не сказав. Поки Ленз не прийде до тями, він точно не відійде від неї ні на крок. Зітхнувши, пішов на кухню заварити собі кави, хоча зараз би не відмовився від чогось міцнішого.

Коли через пів години почув голоси, повернувся до кімнати. Ленз нарешті прокинулася, розгублено оглядаючи кімнату.

– Як ти почуваєшся? – тихо спитав хлопець.

Вона оглянула свої руки та торкнулася обличчя.

– У нормі.

– Що вони від тебе хотіли? – спитав я й отримав злісний погляд Ланкастера. Хлопець явно не хотів напружувати Ленз після всього.

– Я не знаю, – тихо промовила вона.

Брехня. Те, як стиснулися її губи, явно вказувало на це.

– Їх найняла людина, яку я знаю.

– Хто? – стримуючи лють, спитав Лан. Тепер його вже не турбував тиск.

Ленз опустила погляд на руки.

– Її звати Стейсі. Вона дівчина мого загиблого друга.

– Що їй від тебе треба? – спитав я.

– Вона звинувачує мене в загибелі наших друзів.

– Вони загинули в авіакатастрофі, – заперечив Лан. – Як ти до цього причетна? Це нісенітниця.

Ленз втомлено зітхнула та знизала плечима. Ланкастер поправив дівчині ковдру й торкнувся губами її маківки.

– Усе гаразд. Тепер ти в безпеці. Ніхто тебе більше не торкнеться, обіцяю.

Мовчки я вийшов із кімнати, залишаючи парочку наодинці. Очевидно, що Лан не збирався покидати Ленз. Вирішивши теж залишитися, влаштувався на дивані у вітальні. Без відповідей я нікуди не піду.

Коли за вікном уже була глибока ніч, прокинувся від тихих кроків. Підвівшись зі свого імпровізованого ліжка, роззирнувся. Ленз у довгій сорочці (ймовірно, Ланова) стояла посеред кухні зі склянкою води. Повільно підійшов до неї. Дівчина помітила мене й розгублено кліпнула.

– Я думала, ти пішов.