РОЗДІЛ 41

МІКАЕЛА

– Чекайте тут, – сказав хлопець Ленз і пішов до дверей.

Він думає, що я буду спокійно сидіти? Дідька лисого. Підвівся та визирнув з кущів. Арчі схопив мене за руку й стурбовано поглянув.

– Куди ти зібрався, малий?

Мій друг не знав усієї моєї історії, але за час, проведений разом, зрозумів кілька моїх найболючіших ран. Його стурбоване «малий» змусило всередині щось стиснутися. Арчі не знав про мій вік, але це дурне прізвисько пробиралося мені просто до серця.

– Йду рятувати подругу. Ти сиди тут і дивися за входом.

Вислизнувши з його хватки, пішов на заднє подвір’я. Розлючений Ланкастер ішов напролом через вхід, тоді як у мене було більше хитрощів. Порівняно з хлопцями мені доводилося мати справу з різними покидьками набагато частіше.

Обійшовши будинок, побачив вхід до підвалу, але настільки занедбаний і зруйнований часом, що пройти туди навряд чи було можливо. Піднявши погляд, помітив, що вікна другого поверху не забиті дошками. Бінго!

Маленький дах над входом до підвалу не був надійним, але це був єдиний варіант, щоб дістатися нагору. Обережно заліз і підняв голову. Небезпечно, але реально.

Глибоко вдихнувши, стрибнув щосили, ледве вхопившись за підвіконня. Підтягнувшись на ліктях, відсунув вікно вгору, щоб забратися всередину. Та, піднявши голову, не зміг і поворухнутися. Мій погляд уп'явся вперед, у ситуацію в кімнаті, яку мозок не зміг осягнути.

Порожня кімната, яка, ймовірно, була спальнею без жодних меблів, була оповита чорним димом. Це не було схоже на пожежу. Темні клубки були густими, мов туман. Рух попереду змусив мене на мить заціпеніти.

Чорна димчаста субстанція оточувала тіло Ленз. Вона виходила з її тіла, перетворюючись на товсті чорні щупальця. Моя подруга стискала ними шию хлопця, б'ючи його об стіну, кидаючи до іншої, а потім на підлогу.

Голос дівчини був дивним. Я повільно забрався всередину, спостерігаючи.

– Хто тебе відправив? – майже гарчала Ленз.

– Не треба, – хрипів хлопець. – Відпусти.

– О, я відпущу тебе, коли запевнюся, що ти, бляха, втратив усі кінцівки. Порву тебе на шмаття, як ганчірку. Ти стікатимеш кров'ю, а я спостерігатиму, доки не відчую твій останній подих. Хто тебе відправив за артефактом? Відповідай!

– Дівчина! Я не знаю її імені. Вона найняла нас, щоб ми дістали його.

– Де вона?!

– Я не знаю, – скиглив той.

– Ти непотрібний шмат лайна.

Товсте щупальце відкинуло хлопця, і той вдарився головою, але все ще залишався при тямі. Ленз повільно крокувала до нього, а її тіні обвивали шию хлопця. Поглянувши на подругу, я відчув, як моторошний холод пробігся шкірою. Зіниці Ленз стали повністю чорними. Погляд дівчини був убивчим, а легка посмішка вказувала на те, що вона отримує задоволення від скоєного. Я не з тих, хто засуджує інших, та й насильство в цьому випадку мене не турбувало. Але це відчуття, коли лють і внутрішня темрява поглинають тебе з головою, відвертаючи від світла, було надто знайомим. Повільним кроком ступив уперед.

– Гей, кошенятко, – заспокійливим жестом простягнув руки.

Погляд Ленз звернувся до мене.

– Міко? – її голос звучав нормально.

Чорнота в очах розчинилася. Моя подруга відступила на крок від хлопця. Я міг би злякатися й відступити, але навіть після побаченого знав, що Ленз не монстр. Хай що щойно сталося, мені доводилося бачити достатньо демонів у людській подобі, і ця дівчина не була однією з них.

Поступово погляд Ленз затуманився, і мої руки ледве встигли підхопити її, рятуючи від падіння, перш ніж вона втратила свідомість.

– Тобі доведеться багато чого мені розповісти, кошенятко.