РОЗДІЛ 40

ЛЕНЗ

Голова нещадно боліла, коли я повільно розплющила очі. Скроні пульсували, і коли руки потягнулися до них, щось їх стримало. Вмить спогади промайнули в голові: Кевін, двоє хлопців. Озирнувшись, зрозуміла, що прив’язана до якогось стільця посеред будинку, стан якого бажав кращого. Вітальня була порожньою і в ній майже не було меблів. Праворуч від мене були сходи на другий поверх. Ліворуч – тумба біля стіни, одразу від вхідних дверей.

– Отямилася нарешті.

Джон, схрестивши руки, стояв навпроти, поки його друг Юджін спирався на старий камін біля стіни.

Хлопець підійшов до мене, ставлячи ногу на край стільця, змушуючи його небезпечно нахилитися назад. Серце завмерло. Я відчувала, як страх поступово огортав тіло, змушуючи його тремтіти, але, зібравшись із силами, відкинула це відчуття. Останнє, що зараз мені потрібно, так це щоб ці двоє відчули ще більше влади.

Стілець сильніше відхилився, а обличчя Джона нависло наді мною. Огидне дихання цього покидька пробуджувало в мені нудоту. Я б залюбки заблювала цю огидну пику.

– Будь хорошою дівчинкою, і боляче не буде. Мабуть, – він посміхнувся, а мені захотілося плюнути в нього.

А чого мені стримуватися? Так і зробивши, змусила його відступити. Згодом я зрозуміла свою помилку, коли ніжки стільця похитнулися і я боляче впала назад.

Джон схопив мене за комір куртки, підняв і, прогарчавши, сказав:

– Ти сама обрала складний шлях.

Щелепа вибухнула від пекельного болю, коли його кулак торкнувся обличчя. Засичавши, знову впала на підлогу. Зап’ястя нили від мотузки. Сплюнувши кров, поглянула на покидька.

– І це все, на що ти спроможний?

Кулак впився у моє волосся, змушуючи скрикнути. Обличчя Джона знову опинилося біля мене.

– Де артефакт, сучко?

Всередині все похололо. Звідки вони знають про артефакти? Внутрішня кишеня куртки ніби палала, але я навіть погляду не кинула туди. Лист був останнім артефактом, який зберігала у куртці Леві. Тепер уже не уявного. Мені захотілося проклясти себе тисячу разів. Якщо вони зрозуміють, що він у мене, це кінець. Ну чому мені не прийшло в голову заховати його десь в кімнаті? Чому мої власні почуття змушували тримати листа поруч?

– Уявлення не маю, про що ти, – спокійно відповіла. – Ти що, Гаррі Поттера передивився?

Удар коліном у живіт вибив повітря з легень. Мені варто перестати його дратувати, якщо хочу вибратися живою. Та слова важко було стримати. Можливо, це була якась захисна реакція?

Я все ще не могла зрозуміти, навіщо їм артефакт і хто вони такі. Та потім єдина людина виринула в думках. Невже знову Стейсі? Це зайшло занадто далеко.

Одним рухом Джон вирівняв мій стілець і знову нахилився.

– Не змушуй мене питати двічі. Зламані кістки дуже болітимуть.

– Судячи з твого вигляду, тебе часто ламали.

Коли Джон замахнувся, відвернула погляд, але удару не було. Юджін зупинив друга, але це не відчувалося як порятунок. Його погляд на мене не обіцяв нічого доброго.

– Можливо, краще використати інший спосіб?

Я заціпеніла. Руки почали смикати мотузку, але та не піддавалася. Жорсткий матеріал упивався в шкіру. Юджін підійшов ближче. Його палець повільно провів по щоці, що змусило мене відвернутися, щоб збільшити відстань.

– Твій хлопець, мабуть, лютуватиме.

– З тебе вистачить моєї люті, мудаку.

Двоє засміялися.

– Я б на це подивився.

Телефонний дзвінок відволік його увагу, і той відступив. Я полегшено зітхнула. Обидва хлопці зосередилися на розмові, а мій погляд тим часом шукав будь-що, що можна було б використати для порятунку.

Все, чим могла б розрізати мотузку, привернуло б їхню увагу. Будь-який рух міг стати моїм кінцем. Єдиний варіант з’явився в голові, і я заплющила очі. Зосередившись, подумки тихо мовила:

Гей, ви ж мене чуєте, чи не так?

Тиша і жодних відчуттів на шкірі, окрім болю від синців і травм.

Я ж можу і померти тут, знаєте? Шкода буде втратити носія, еге ж?

Жодної відповіді, жодного знаку. Хвилювання прокотилося тілом. Мені необхідно щось зробити!

Гаразд, можливо, ми можемо домовитися? Знаю, що ваше існування не тішило мене, м’яко кажучи, але ну і ви мене зрозумійте. Не кожен день маєш моторошну суперсилу. Та визнаю, ви насправді дуже корисні. Можливо, почнемо спочатку, га? Що вам потрібно?

«Лють»

О, ну зараз у мене її вдосталь. Беріть скільки схочете.

«Біль. Відчути біль»

Ну, зараз у мене щелепа болить. Це рахується?

Тиша.

Я повільно зітхнула.

Гаразд. Якщо болітиме не мені чи моїм друзям, можете розважитися. Але тимчасово! Майте міру, гаразд?