РОЗДІЛ 39

ЛЕВІ

Я сидів за столом у квартирі Ленз біля вікна, схрестивши руки й стиснувши щелепу. Якби викладач не вирішив затримати мене після останньої лекції, мені б вдалося прийти завчасно. Ми з Ленз проводили разом майже весь вільний час. Вона часто залишалася в мене, тож її довга відсутність змушувала щось стискатися всередині. З її появою вона стала ніби маяком серед моєї внутрішньої темряви, сповненої штормів. Моє серце калатало, а шкіра нагрівалася від її дотиків. Один її погляд міг змусити мене впасти на коліна. Ця думка вмить закарбувалася в голові й ринула занадто далеко. Образ її біля мене, піді мною та на мені пробуджував дике бажання. Я вмить відкинув зайві думки. Незважаючи на шалений потяг, який мені ніколи не вдасться пояснити, у мене не було наміру зіпсувати все тиском чи чимось подібним.

Навпроти мене сиділа Марі, а Міша поруч обіймав її за талію. Арчі розвалився на кріслі у вітальні, яка була об’єднана з кухнею, а Міка сидів на дивані. Ці двоє, на диво, стали близькими, що не принесе жодної користі, а лише проблеми.

Коли, зайшовши до її квартири, я зустрів лише Мікаелу, насупився, а коли той сказав, що Ленз пішла на закупи з Кевіном, стиснув щелепу. Я ніколи не вважав себе ревнивим, але внутрішня печерна людина пробуджувалася в мені від однієї думки про цього хлопця поруч. Навіть незважаючи на те, що той очевидно не перетне межу, яку накреслила моя дівчина, факт його почуттів до неї не був для мене секретом. Повернувшись до вікна, намагався виглянути хоча б натяк на цих двох.

– Ти що ревнуєш до її друга дитинства? – посміхнулася Марі.

– Він шкільний друг, – буркнув я, виправляючи подругу.

– Та яка різниця? Це ж дурощі. Те саме, якби Міша ревнував до Арчі.

Я повернувся до друзів, особливо кидаючи погляд на хлопця навпроти.

– Та невже? – не стримав задоволеної посмішки, на що Міша стиснув щелепу.

Міка повернувся до нас.

– О, мені теж не до вподоби той хлопчина біля кошенятка.

Марі ще більше розсміялася.

– Перестань її так називати, – крізь зуби промовив я хлопцю.

– Ленз ніколи не скаржилася, тож ні.

– Здається, лише у Міші немає для неї прізвиська, – посміхнувся Арчі.

– Бо для цього в мене є моя дівчина, – хлопець поглянув на Марі.

– Бо ти знаєш, що я з тобою зроблю, якби було інакше.

– Можу тільки уявити, вогнику.

– Знайдіть собі кімнату, – буркнув Міка, роблячи жест огиди. – Доплачу сотню, якщо візьмете кімнату сусіда Ленз.

Я злегка всміхнувся. Єдине, що мені подобалося в Міці, це наша спільна антипатія, але якщо свої причини я знав, то його зрозуміти так і не вдалося. Цей хлопець на вигляд безтурботний, але він точно щось приховував.

Раптом двері з гуркотом відчинилися, і Кевін впав на підлогу. Буквально. Хлопець сперся об стіну і закинув голову, важко дихаючи. Все в мені похололо. На його скроні була засохла цівка крові, ніс та губа розбиті, а його рука трималася за бік.

– Лайно, що сталося? – Марі аж підскочила.

Вона та Арчі допомогли хлопцю сісти на диван. Я завмер, кров перетворилася на кригу, повільно добираючись до серця. Він був із Ленз. Де вона?

– Гей, хлопче, де Ленз? Що на біса сталося? – спитав Арчі.

– Ми були біля будинку, – ледве мовив Кевін. – А потім з’явилися двоє.

Міка на мить сіпнувся, а потім раптово схопив хлопця за комір і притягнув до себе.

– Як вони виглядали? Відповідай!

Світ почервонів перед очима. Ноги самі почали рухатися. Схопивши Міку за волосся, вдарив його об стіну. Тримаючи його за сорочку ще більше, притиснув до поверхні. Арчі та Марі спохватилися, щоб стримати мене, але мені було байдуже.

– Що ти, бляха, приховуєш?

Руки Міки стиснули мої рукави у спробі відтягнути мене.

– Відповідай! – гаркнув я.

– Я думав, що вони приходили по мене, – прохрипів хлопець. – Двоє хлопців якось напали на нас із Ленз.

Арчі вдалося нарешті мене відштовхнути, але мій погляд не відривався від Мікаели.

– І я, бляха, дізнаюся про це лише зараз?!

– Тобі варто заспокоїтися, – спробувала втрутитися Марі.

– Я заспокоюся лише коли Ленз буде в безпеці!

Повернувся до Кевіна, який усе ще важко дихав, намагаючись залишатися при тямі.

– Куди вони пішли?

– Я не… я не бачив. Прийшов до тями, коли їх уже не було. І Ленз теж.

– Де це сталося?

– В арці біля будинку. Праворуч, навпроти парку.

Не гаючи часу, рушив на вихід.

– Як ти її знайдеш? – крикнула услід Марі. – Вона може бути де завгодно.

Проігнорувавши дівчину, повернувся до її хлопця. Міша вже не виглядав таким розваженим.

– Спробуй відстежити її телефон. Як буде щось відомо, подзвони.