РОЗДІЛ 38

ЛЕНЗ

Повільною ходою поверталася із занять додому. Різноманітні думки виринали на поверхню моєї свідомості, уносячи від реальності. Жовтень майже добігав кінця, а це означало, що до виступу залишалися лічені дні. В мені зароджувалося легке відчуття тривоги. А якщо я недостатньо все організую? Можливо, варто було створити більш щільний графік репетицій? З кожним днем хвилювань ставало все більше.

Професор Шепарт сказав, що якщо гурту вдасться добре виступити, то керівництво, можливо, поверне залу для репетицій. Грати в закинутому театрі мало свій шарм, але прохолодна погода давала відчути недоліки закинутої будівлі. Я прокручувала в голові знову і знову різні сценарії та плани, як найкраще проконтролювати виступ. Та не сказала б, що від цього ставало легше.

В додачу прояв моїх сил повністю зупинився. Тіні більше не відгукувалися та не з’являлися. Звісно, я могла б знову пробудити їх, травмуючись. Але це був не вихід. Навряд чи в бою з демоном мені вдасться прихопити з собою лезо, або, навіть якщо і так, то завдавати собі пошкоджень не дасть мені жодної переваги. Остання моя взаємодія з тінями була подумки, коли вони послухалися і перетворили зовнішній вигляд мітки. Збираючи все до купи, відчувала себе марною.

Єдиним більш-менш практичним способом заспокоїти власні хвилювання, принаймні щодо одного, було організувати загальні збори перед виступом. Марі сподобалася ця ідея. Дівчина теж любила все контролювати, тож я і друзі домовилися зустрітися в мене на квартирі. Підвести підсумки й трохи відпочити не завадить нікому.

Мені ледве вдалося вмовити Кевіна на цю авантюру. Він не мав нічого проти гурту, але його особиста антипатія до Міки і, можливо, трохи до Леві була більмом на оці. Інші двоє теж не дуже допомагали в цьому, час від часу відпускаючи жартівливі коментарі. Вся трійця в одній кімнаті була відчайдушною та ризикованою ідеєю, але їм доведеться якось навчитися ладнати. Мені не подобалася думка, що важливі для мене люди не могли знайти спільної мови. Від цієї напруги, мабуть, розважався тільки Міша. Цей вечір точно буде божевільним.

Я зайшла до вітальні наших апартаментів, де вже чекав Кевін. Наші заняття закінчувалися в один час, тож він погодився допомогти мені підготуватися. Щоб усім було комфортно, вирішила, що варто замовити щось смачне і купити трохи випивки, але не в такій кількості, щоб Арчі потім влаштовував шабаш. Він і Міка стали пекельним дуетом, який залюбки встряне в якусь пригоду з неприємними наслідками.

Кев посміхнувся, як тільки побачив мене.

– Схоже, ми встигнемо все підготувати ще до того, як усі прийдуть.

Леві та інші мали додаткові лекції, тож кожен повинен був приїхати, як тільки закінчить.

– Мені все ще не подобається ця ідея, знаєш?

– Нам треба обговорити майбутній виступ. Інакше я просто з’їду з глузду від нервів.

– Я знаю, квітко. Ця жертва лише для тебе, – посміхнувся Кевін.

Я демонстративно схилилася у поклоні.

– Дякую, ваша високосте.

Ми тихо засміялися. Добре, що, незважаючи ні на що, Кев і я залишаємося на одній хвилі.

Двері з гуркотом відчинилися, і, навіть не повертаючись, було зрозуміло, хто прийшов, лише за набурмосеним виразом обличчя мого друга.

– Кошенятко! – протягнув Міка, буквально застрибуючи на мене та обіймаючи за плечі.

За цей час ми з Мікаелою дійсно зблизилися. Хоч він іноді поводиться мов дитина, але я не скаржуся.

– Привіт, Міко, – посміхнулася.

– Я прийшов допомогти тобі все підготувати.

– Пізно, – перебив Кевін. – У нас уже все схоплено і без тебе.

Ці двоє були мов діти, які ніяк не могли поділити іграшку. І іноді здається, що цією іграшкою була я.

– І взагалі, досить чіплятися до Ленз.

Міка міцніше стиснув мої плечі, ховаючись за мною та кидаючи насуплений погляд на Кева.

– Інакше що?

– Ти ж розумієш, що я все ще можу знайти спосіб тебе приборкати.

– Тоді, може, нам варто вигадати стоп-слово? – посміхнувся хлопець.

– Так, як щодо «Відвали»?

Я зітхнула і зняла Міку зі своїх плечей.

– Ми швидко повернемося, а ти поки можеш залишатися тут. Інші вже скоро теж приєднаються.

– Я не залишу його тут самого в нашій квартирі, – буркнув Кевін.

– Чому? Боїшся, що я побачу, як ти використовуєш службові наручники не за призначенням?

– Тобі пощастило, що в мене ще немає штатної зброї.

– Як страшно, – саркастично протягнув Міка.

– Досить, ви обидва. Міка залишається. Крапка. Ходімо, Кеве. Нічого не трапиться, поки він тут.

Я накинула куртку і стала біля виходу. Мій друг щось тихо буркнув і кинув на Мікаелу останній злісний погляд, рушаючи за мною на вулицю.

– Ну чому ви завжди так поводитеся? – спитала я, виходячи з магазину, поки Кевін ніс пакети.

– Це не я, це він, – буркнув Кев, і я тихо засміялася.