РОЗДІЛ 37

ЛЕНЗ

– То ти буквально невразлива? – питає із захватом Чед.

Колін, який слухав мій переказ останніх подій із книжкою в руках, закрив її та гахнув хлопця по голові.

– Перестань патякати дурниці.

– Ауч! Це ж боляче! Ти не думав, що тобі час переглянути спосіб вираження власних почуттів менш токсичним підходом?

Колін не відповів. Натомість він поклав підручник на тумбочку поруч і висунув одну з полиць, щоб дістати тонкий ніж із вигнутим кінцем. Чоловік протягнув його мені.

– Продемонструй.

Кевін, який одразу, як почув мої плани, принципово пішов зі мною до будинку цих двох, вихопив ніж.

– Ленз не різатиме себе. Ти зовсім хворий?

– Вона вже це зробила раніше.

– І це було безрозсудно, тож тепер вона не робитиме цього.

Чоловік поглянув на мене своїм пронизливим поглядом.

– Ми повинні знати, з чим маємо справу, і як почати це контролювати.

– Ні, – продовжував Кев.

Але я вже забрала ніж у друга і провела ним по долоні. Розріз був не таким глибоким, як попередні, але кров одразу проступила на блідій шкірі. Мітка знову запекла, і тонкі щупальця тіней занурилися у поранення.

– Виглядає моторошно, – сказав Чед, не відриваючи погляду від тіней.

Колін підвівся зі свого крісла, злегка насуплений.

– Ймовірно, ця сила направлена на захист тебе як носія. Необхідно навчитися пробуджувати її за власним бажанням.

– І як ми це зробимо? – спитала я.

Чоловік махнув рукою, мовчки наказуючи йти за ним. Сонце поступово сідало за обрій, коли ми вийшли на заднє подвір’я будинку.

– Чед, на позицію, – буркнув Колін, і хлопець одразу став посеред двору, зайнявши атакуючу позу. Іскри його вогню палахкотіли в долонях.

Кевін заступив мене, захищаючи від хлопця.

– Що на біса ви збираєтеся робити?

– Відійди, малий, – наказав чоловік.

– Так, варіант номер два, – додав Чед. – Ти точно не витримаєш мій коронний удар.

– Я ніякий не варіант! – буркнув той на хлопця.

Я торкнулася плеча Кева, кинувши на нього погляд, сповнений благання. Якщо не розібратися з цим зараз, мені не стане наснаги здолати ці тіні в майбутньому. Я повинна почати керувати наданою силою. Кевін насупився, але відступив, ставши біля Коліна. Ми з Чедом стояли навпроти один одного з достатньою відстанню між нами для бою.

– Починай, – гаркнув Колін.

Розважливий вираз Чеда змінився на зосереджений і трохи зловісний. Вогняна куля почала збиратися на його долоні. Іншою рукою він змахнув нею, перетворюючи полум’я на промінь. За секунду гострий вогняний кінець вдарився мені в груди, і я навіть не встигла відреагувати. Тіло відкинулося назад на два метри, боляче вдарившись об землю. Стримавши шипіння, підвелася.

– Якого біса? – Кевін ступив на крок, але я виставила руку, блокуючи його.

– Я в нормі.

– А ви що думали, що мій вогник лише для розваг? – посміхнувся Чед.

Колін наказав атакувати ще раз. Цього разу мені вдалося відскочити в сторону, і вогонь розчинився, вдарившись об паркан позаду. Наступні спроби ставали більш інтенсивними. Лоб вкрився потом від кожного руху, спрямованого на уникнення атаки.

– Захищайся, бляха! – крикнув Колін.

Це все починало дратувати. Він нагадував мені тих людей, які вивозять дітей на озеро і кидають їх на глибині з метою навчити плавати. Без пояснень, допомоги та підтримки. Просто: або розбирайся сам, або помри.

– Як ти це собі уявляєш? – гаркнула я.

– Тінями. Змусь їх працювати на тебе, інакше я накажу Чеду обпалити твою шкіру. Повір, тобі не сподобається це відчуття.

– Ти не посмієш, – просичав Кев.

Колін лише поглянув у бік Чеда і кивнув.

– Вибач, подружко, але наказ боса.

– Чед, ні!

Але вогонь з обох його долонь вистрілив у мою сторону, переплітаючись під час руху. Я виставила руки вперед, щоб хоч якось захиститися. Гострий біль торкнувся моїх рук, і я впала на траву. Обидві долоні пекли, змушуючи сльози проступити на очах. Бляха!

– Ти хворий покидьок! – Кевін ринувся до нас, але Колін схопив його, не відпускаючи.

– Ще раз!

– Ти впевнений? – завагався Чед. – Вона не регенерує, може, дати їй час?

– Я сказав ще раз!

Промені вогню летіли на мене, а ноги ніяк не слухалися, щоб ухилитися чи підвестися. Шкіра долонь була червона і поступово вкривалася пухирями.

– Ленз, ні!

Голос Кевіна долинав до мене, але вмить став віддаленим. Все довкола потемніло. Я втратила свідомість? Але, зосередившись, повільно вдихнула і підвела погляд. Довкола мене збиралася темна матерія тіней, яка сформувала навколо мене кокон. Тонкі струмені пітьми огорнули мої руки, і печіння вмить зникло. Будь-які ознаки опіку розчинилися. Слабкість у тілі відступила, і натомість у мені вирувало роздратування. Що за дикі методи навчання?! А якби не спрацювало? Чого очікував Колін? Моєї, бляха, смерті?