РОЗДІЛ 36

ЛЕНЗ

– Що на біса відбувається? – Кевін гаркнув, дивлячись то на мене, то на Міку.

– Невеличка пригода, – байдуже буркнув Міка, хапаючи мене під лікоть, щоб піти у бік кімнат.

Кев заступив нам дорогу.

– Що ти з нею зробив? Я, бляха, зараз викличу копів.

У моїй голові і так був хаос після пережитого, тож емоційні виплески мого друга зараз були не на часі. Я стала між Мікою та Кевіном.

– Ніхто нікого не викликає. Я невдало впала, і Міка допоміг мені дістатися додому, щоб обробити рану.

– Міка? Що тебе взагалі пов’язує з ним? Це ж той покидьок!

– Я принаймні дав тобі приємне прізвисько, – сказав Міка.

– Завалися, – просичав Кев. – Квітко, це той хлопець із в’язниці. Я тобі розповідав, як він мене підставив і втік.

– Не підставив, а скористався твоєю наївністю та необачністю.

– Таких, як ти, треба карати.

– Якщо ти все-таки по хлопцях, то радо вислухаю пропозиції.

Мені увірвався терпець. Виставивши руки в сторони, збільшила відстань між цими ідіотами.

– Стуліться обидва! – і, на щастя, хлопці замовкнули й поглянули на мене. – Кевіне, це Міка, і він новий учасник гурту та мій друг, тож ти нічого йому не зробиш. А ти, Міко, поясниш мені, якого біса робив у відділку після того, як вирішимо нагальні проблеми.

– Він повинен піти, – буркнув Кевін. – У мене будуть проблеми, якщо хтось дізнається, що порушник закону вештається в нашій квартирі.

– По-перше, гарнюню, я не порушник. Перш ніж вішати на когось ярлики, тобі варто дослідити краще місце своєї роботи та власне керівництво.

Кевін уже збирався заперечити, але Міка продовжив.

– По-друге, я піду, як тільки запевнюся, що з кошенятком усе добре.

– Вона тобі не кошенятко, і я сам можу подбати про неї.

– Ти про ключі подбати не можеш, що вже казати про дівчину. Не дивно, що ти самотній.

Кевін ступив уперед, і мені знову довелося втрутитися.

– Досить, бляха!

Не чекаючи заперечень, потягнула Міку до своєї кімнати. Грюкнувши дверима, сіла на ліжко й зітхнула. Мікаела опустився навпроти мене навколішки й узяв мою руку у свої. Обережно стягнувши тканину, оголив рану. Неприємне відчуття змусило мене насупитися. Поріз був глибокий, і в кращому випадку варто було накласти шви.

– Це можна виправити, – сказав Міка. – Де аптечка?

Я пояснила, як дістатися до ванної кімнати. Хлопець швидко повернувся з усім необхідним, явно незадоволений присутністю Кевіна, який усе ще вичікував у вітальні.

Взявши мою долоню, він повільно та обережно почав обробляти поріз. Поступово сліди крові почали зменшуватися. Коли Міка потягнувся до голки та нитки, я відтягнула руку.

– Ти не накладатимеш шви. Це повинен робити досвідчений медик.

Мікаела знову потягнувся до моєї руки.

– Я вмію це робити, довірся мені.

Якусь мить сумніви все ще мучили мене, але факт був незаперечним: без швів рана не загоїться як слід. Повільно розгорнула долоню. Рухи Міки дійсно були послідовними та зосередженими. Я супилася та шипіла від гострого болю голки, але без жодного сумніву розуміла, що хлопець явно робив це не вперше.

– Коли ти навчився цьому?

– Життя іноді таке лайно, кошенятко, доводиться і не таке вміти.

Наклавши останній стібок, перерізав нитку та посміхнувся.

– Майже як новенька.

Мікаела підвівся та рушив на вихід, але мені вчасно вдалося схопити його здоровою рукою. Різко смикнувши, посадила його на ліжко й стала навпроти.

– Куди ти надумав йти?

– Додому? Точніше, до Арчі. Бідолашний, мабуть, вмирає від похмілля.

– Розстебни сорочку.

– Кошенятко, я не розраховував на такий розвиток подій. Не думаю, що твій хлопець оцінить.

– Ти думаєш, я не помітила? Тебе жбурнули об мотоцикл, і ти супишся, коли швидко рухаєшся. У тебе, мабуть, синець. Треба прикласти щось холодне.

– Це дрібниці.

– Мікаело, я не повторюватиму двічі.

Хлопець вагався, і в його очах промайнув не тільки сумнів, але й частка остраху. Йому було ніяково оголюватися перед дівчиною? Не схоже, але навіть якщо й так, я не могла відпустити його пораненого. Він буквально врятував мене сьогодні.

Тихо зітхнувши, вирішила на мить залишити його, щоб прихопити лід для пошкодженої шкіри. Тримаючи останній пакетик для заморожування в руках, повернулася в кімнату й сіла навпроти друга. Міка повільно розстібав сорочку. Погляд хлопця був де завгодно, але не на мені. Коли він відкинув тканину, оголивши своє тіло, мені стали зрозумілі всі його вагання. Більшість його тіла була вкрита різними шрамами. Від дрібних опіків та порізів до старих слідів від швів. Місцями все ще проглядалися синці, які вже почали сходити та жовтіти. Хто на біса з ним це зробив? Це не схоже на наслідки останньої бійки. Та навіть якби він побився з кимось тижнями тому, слідів було забагато. Це було ніби багаторічні знущання.