РОЗДІЛ 35

МІКАЕЛА

Мене охопили страх і лють водночас, коли, під’їжджаючи до Ленз, побачив двох величезних довбнів. Це ніколи не могло бути чимось добрим. Тривога, що моє минуле добереться до друзів та важливих мені людей, змушувала серце стиснутися. Тільки не Ленз. Ця дівчина відтепер значить більше, ніж мені хотілося.

Викрутивши ручку газу, пронісся до парковки, майже кидаючи мотоцикл після зупинки.

Привернувши увагу покидьків, не зміг стримати усмішки. Здається, це те, що було мені потрібно. Якщо їх послала стара сука, то мені дозволено не стримуватися.

– А ти ще хто? Не замалий грати лицаря?

– Для лицаря може, і замалий, але достатньо дорослий, щоб набити тобі пику.

Не вагаючись, кинувся вперед. Моє тіло було достатньо струнким та витривалим. Про власну гнучкість взагалі мовчу, мені доводилося вибиратися з таких потворних та тісних місць, що тепер залюбки вивернуся під різними кутами, якщо це допоможе стиснути шию одного з них.

Застрибнув і схопився всім тілом за покидька з ножем. Мої руки охопили його довкола шиї, відтягуючи подалі. Другий відпустив Ленз, щоб допомогти товаришу.

Гучний викрик подруги привернув мою увагу на секунду. Вона повторила мої ж дії, затримуючи блондина, але той із легкістю її скинув. Не стримуючи силу, поштовх змусив Ленз проїхатися по асфальту. Покидьок!

Мій опонент скористався нагодою і теж зумів мене скинути, штовхнувши прямо на мій мотоцикл. Спина боляче вдарилася об метал. Удар ногою змусив засичати від пекучого болю. Дідько!

Хвороблива посмішка виблискувала на обличчі більшого хлопця. Коротке лезо ножа було спрямоване на мене.

– Тобі було б краще триматися подалі, щеня. Ця дівчина повинна піти з нами, – він замахнувся.

– Не дочекаєшся! – пролунав голос Ленз, і вмить вона застрибнула йому на плечі, простягаючи руки до ножа. Її долоня міцно схопила лезо. Червоні сліди крові одразу почали капати на землю, але Ленз було байдуже. Крізь біль їй вдалося вирвати зброю. З дзенькітом метал впав на землю.

Блондин втрутився і відтягнув мою подругу від іншого хлопця. Його руки охопили її за талію, піднімаючи вгору.

– Відпусти мене, придурку!

– А ти ще та штучка. Мені такі не подобаються, але ось Джон точно захоче розважитися.

Джон, той мудак біля мене, відволікся на слова свого друга. Швидко схопивши ніж із землі, встромив його йому у стегно. Хлопець голосно вилаявся. Я обійшов його і замахнувся ногою прямо в ніс. Нарешті той відключився, хоча не впевнений, чи це надовго.

Гучний крик другого змусив мене різко розвернутися. Блондин уже відпустив Ленз і корчився мов хробак на підлозі.

– Ні! Приберіть їх! – він майже хрипів, наче під час удушення. Та на ньому і сліду ушкоджень не було.

Ленз стояла над ним мов у трансі. Не можна було втрачати нагоди. Схопивши її за руки, потягнув до себе.

– Бляха! Твоя рука.

– Я в нормі, – сказала вона тихо.

Різким рухом відірвав шмат своєї сорочки і швидко обмотав долоню тканиною.

– Як тимчасове рішення. Ходімо, поки ці придурки не оговталися.

Швидко піднявши мотоцикл, завів мотор і рушив, не шкодуючи газу. Відчуття провини пожирало зсередини. Ленз могла постраждати сьогодні через мене. Лайно мого життя ніколи не відпустить, але тепер воно може дібратися до невинних людей. Я стиснув ручку керма, стримуючи лють. Дідька лисого! Ніхто не чіпатиме моїх нових друзів.

Ленз була тихою всю дорогу, що не могло не турбувати. Я зупинився біля її будинку. На щастя, Арчі раніше надав мені потрібну адресу.

Залишивши мотоцикл біля апартаментів, поглянув на подругу. Так справи не підуть. Зупинившись навпроти, взяв її долоні у свої. Шматок тканини вже був просочений кров’ю, та мені було байдуже.

– Кошенятко, глянь на мене.

Ленз підвела очі, сповнені страху.

– Той хлопець на парковці… я… ледве не вбила його.

Що? Це її турбує?

– Зовсім ні, Ленз. Я їх поранив. Чуєш? Ти нічого не зробила.

Мої долоні охопили її обличчя, не дозволяючи знову відвести погляду.

– Я злочинець, чуєш? Вони і я, але не ти. Зрозуміла?

Вона злегка кивнула.

– Ось і добре, а тепер гайда піднімемося і обробимо твою руку.

Ми піднялися до квартири. Я знав, що Ленз живе зі своїм другом. Здивований, як сторожового пса влаштовує цей факт. Двері повільно відчинилися, і світло з вітальні вдарило в очі.

– Квітко! Де ти в біса була? Я вже почав хвилюватися.

Знайомий голос змусив мене на мить завмерти. Десь я чув його раніше. Ленз стояла трохи попереду. Коли підвів погляд, побачив кучерявого гарнюню з відділку. Упс. Неприємний збіг обставин.