РОЗДІЛ 32

ЛЕНЗ

Я прокинулася, коли ранкове світло просочилося крізь штори. Тепла сіра ковдра на ліжку Леві не дозволяла осінній прохолоді торкатися шкіри. Місце поруч уже охололо. Куди він подівся?

Потягнулася, щоб прогнати залишки сну. Ми провели разом усі вихідні, відпочиваючи від репетицій. Підвівшись, поправила сорочку. Мені подобалося використовувати одяг Леві як свій, але, мабуть, варто почати тримати запас одягу для таких довгих ночівель. Чи буде він проти? Це було б схоже на маленький переїзд, хоча насправді я все ще не була готова до таких кроків. Рука потягнулася до широкої каблучки на пальці. Прикраса ледве приховувала мітку, що була лише важким нагадуванням про мій обмежений час.

З кухні лунав дзенькіт посуду. Я навшпиньках прокралася в сусідню кімнату. Вигляд Леві з оголеними грудьми, лише в темних джинсах, які звабливо звисали на його талії, змусив мене завмерти. Його руки вправно керували пательнею, перегортаючи їжу одним помахом. Неконтрольовані думки та жадання завібрували в мені. За цей час Леві завжди був доволі стриманим, що насправді мені подобалося, але зараз, спостерігаючи за ним, голос пристойності був останнім, що чула в голові.

Повільно підійшла до нього й огорнула руками його талію зі спини. Лоб торкнувся його розпашілої шкіри. Здається, я і сама готова ось-ось спалахнути.

– Доброго ранку, – тихо промовила, міцніше пригортаючись до нього.

Леві відклав посуд і розвернувся до мене. Його руки моментально опинилися на моїй талії. Теплий дотик його губ до моїх пробудив рій метеликів усередині. Мої долоні занурилися у волосся на його потилиці. Повільно відсторонившись, поглянула йому в очі.

– Ти приготував сніданок, це так мило.

– Я б волів мати тебе на сніданок, – прошепотів він, і мої ноги ледве не підкосилися.

Його руки ніжно провели по моєму волоссю. Легкий, ледь помітний дотик його вуст викликав більше іскор у мозку.

– Ти така мила, коли ніяковієш, – він задоволено всміхнувся.

Повільно Леві відсторонився й повернувся до тарілок, щоб накрити нам на стіл. Він мене дражнив? Здавалося, що тіло все одно палає, незважаючи на те, що це лише дурні жарти. Дідько, потрібно заспокоїтися.

– Я думав сьогодні відвідати з тобою одне місце.

Я підійшла ближче й відсунула стіл. Мені не вдасться так віртуозно грати з його емоціями, але на обличчі все одно виникла грайлива посмішка.

– Ти запрошуєш мене на наше перше побачення?

Леві стиснув спинку стільця позаду мене й нахилився ближче. Його тіло та різниця у зрості дозволяли йому нависати наді мною, змушуючи мої думки плутатися клубком.

– Перше, друге чи десяте. Одне твоє слово, і я влаштую сотню побачень, лише щоб мати змогу провести з тобою більше часу.

Знайомі слова дісталися самого серця, змушуючи його стиснутися. Десь на глибині свідомості Леві ховає спогади про наше життя, і, можливо, мені вдасться пробудити їх. У мене не було чіткого плану. Попереду необхідно було так багато зробити й продумати, але зараз хотілося дозволити собі мить слабкості й насолодитися часом із Леві. Навіть якщо потім попереду чекатиме справжня битва з Темрявою. Ці маленькі моменти спокою були найціннішими, враховуючи все, що відбувалося в моєму житті.

***

Я зупинилися біля великого приміщення на території центрального парку міста. Всередині було небагато людей, що доволі дивувало. Леві привів мене на ковзанку. Будівля мала в собі декілька секцій для катання. Більшість закоханих парочок крокували в бік головного центрального поля, але ми оминули його стороною. Леві навіть не затримався на рецепції.

– Тут є маленькі зали для тренувань. Порівняно з основною, ці можна орендувати.

– Ти орендував цілу залу лише для того, щоб ми могли покататися?

– Це дрібниці. Я іноді сам приїздив сюди, щоб відкинути важкий тягар нудних буднів.

Ми пройшли всередину. Перед входом на лід була невелика шафка з комірками, де лежали відсортовані за розмірами ковзани.

Леві рушив на лід першим, поки я боролася із заплутаною шнурівкою. Усе це нагадувало мені наші маленькі побачення в минулому. Так багато дрібниць, які Леві відтворює, навіть не підозрюючи, що його слова чи дії є прямим віддзеркаленням уявної форми. Хоча, можливо, усе навпаки? Можливо, саме тоді, коли Леві лише мріяв про справжню фізичну форму, усі його вподобання були відголосками справжнього життя та особистості. Якщо так подумати, це має сенс. Музика, мотоцикл, ковзанка і все інше були прямими доказами.

Я сперлася на огорожу й підвела погляд на хлопця. Леві майстерно пересувався на льоду. Мені не вдалося стримати посмішку від спогаду про його невпевнені спроби навчитися кататися. Колись він пообіцяв мені знову продемонструвати свої навички, щойно досягне успіху. Саме зараз настав цей момент. Тільки тепер Леві зовсім інша людина, та не скажу, що мене це турбує. Я б не посміла бачити в ньому відголоски свого минулого. Мені кортить пізнати його, цю нову особистість, навіть якщо її частина до болю копіює минулу уявну версію.

Рух поряд відволік мене. Леві простягнув руку, закликаючи приєднатися до нього. Посміхнувшись, схопилася за неї. Його рухи дійсно стали впевненими. Наші маленькі кроки на льоду поступово перетворювалися на танець, де дотик запалював серце й душу. Мені не хотілося його відпускати й іти кататися наввипередки, як колись робила у шістнадцять. Зараз я була готова повністю розтанути поруч із ним.