РОЗДІЛ 31

ЛЕНЗ

Я крокувала стежкою до університету, занурена у власні думки. Посмішка не сходила з обличчя. Від спогадів про той день із Леві моє серце робило потрійне сальто. Можливо, він не має спогадів, але тепер ми офіційно були разом. Мені вдалося повернути його собі. Нарешті ми можемо не ховатися й мати повноцінні стосунки, про які я так давно мріяла.

Сьогодні осінь відчувалася сильніше, ніж в інші дні. Жовтень уже змушував листя остаточно змінювати кольори. Незабаром уся земля буде мов різнобарвний килим. Я міцніше закуталася в куртку Леві. Він, мабуть, уже біля університету. Не згадаю, коли востаннє була настільки щасливою.

Перед очима спалахнуло, і я повернулася в реальність. Зелена вогняна куля плавала в повітрі просто перед обличчям. Бляха! Я швидко озирнулася, щоб переконатися, що ніхто цього не побачив, і накинулася на неї, закриваючи своїм тілом. Ще один спалах, і мої руки стиснули плечі Чеда. Хлопець задоволено всміхався.

– Скажи, було ефектно.

Я відступила на крок.

– Ти зовсім клепку втратив?! А якби хтось побачив?!

– Тоді клуби тих, хто вірить у паранормальне, поповнилися б десятком охочих.

– Ти неможливий, – зітхнула я. – Що ти тут узагалі робиш?

– Буркотливий татко відправив мене дізнатися про твої успіхи.

– Успіхи?

– Ти вже заволоділа тінями?

– Бляха, ні! І не збираюся. Здається, моя думка була достатньо зрозумілою й очевидною, хіба ні?

– А що з хлопцем?

– Леві? Нічого. Ну, ми тепер знову разом, але він без спогадів.

Я пішла далі стежкою до університету, а Чед крокував поруч.

– Чому просто не розповісти йому правду?

– По-перше, як ти собі це уявляєш? «Слухай, цікавий факт: колись твою душу вирвав демон, і ти перетворився на мого уявного друга». А по-друге, – я насупилася, – Себастіан подбав, щоб у мене не було змоги прямо йому про це розповісти. Я намагалася, але в той момент ніби ком у горлі стає.

– А хто вимагає, щоб ти казала все прямо в лоба? Перекажи йому частину історії. Щось на кшталт тих, що я розповідав на пляжі.

Я задумалася. Можливо, Чед має рацію. Усе ж таки Леві поділився дивними снами, тож я можу відповісти йому тим самим. Залишилося знайти слушний момент.

– Ти змінила стиль, – відволік мене Чед.

Бляха, мені так і не вдалося повідомити Коліна про артефакт. Добре, насправді це було до біса лячно. Цей чоловік мене лякає, особливо якщо уявити його реакцію на загублену куртку. Точніше, на викрадену куртку, що робило ситуацію ще гіршою.

– Щодо цього... Не знаю, як ти донесеш це до Коліна, щоб він не втратив глузд, але куртку викрали. Впевнена, що це було цілеспрямовано.

– Тобто, правильно розумію, ти хочеш, щоб я сказав цьому старому, що ми втратили артефакт? Ні, ти втратила.

– Його викрали, кажу ж!

– Кому, на біса, потрібна куртка?

– Чеде, увімкни мозок! Її викрали за наказом Темряви. Стейсі тепер на нього працює, хоч це досі не вкладається в голові.

– Почекай-почекай, – хлопець став посеред дороги, закриваючи мені шлях. – Стейсі?

І тут я згадала, що Чед знав її. Дівчина регулярно відвідувала його збори й була активною учасницею форуму.

– Так. Я не знаю, що сталося, але в неї теж є тіні.

– Щоб мене качка копнула! Бляха! Ти впевнена?

– Так. Ще коли ти зник, а я тебе шукала, саме Стейсі написала коментар на форумі, що демон забрав тебе.

А потім успішно заблокувала мене.

– Це паскудно. Дуже і дуже паскудно. Колін не те що мої тістечка викине, він запхає мій власний вогонь мені у дупу.

– Скоріше він захоче підпалити мене, бо це ж я втратила артефакт і через те, що не прийняла тіні, програла Стейсі.

– Тобі теж дістанеться, звісно. Та не хвилюйся, моя високість завжди прийме більший удар на себе. Обіцяю, подружко.

– Дякую, Чеде.

Ми пішли далі, наближаючись до університету. Я вже бачила мотоцикл Леві на парковці. Хлопець дивився в мій бік, тож я помахала йому.

– Це я колись допоміг Стейсі вперше знайти демона.

Я повернулася до Чеда.

– Ні, ти не зробив цього, – тихий шок був неприхований у моєму голосі.

– Ось чому Колін буде лютувати.

Тихі кроки й дотик до моєї талії перервали розмову. Леві поглянув на мене, а потім на Чеда.

– Усе гаразд? – спитав він, і я кивнула.

– Мати Василева і справді один в один, – вигукнув Чед, і вмить змусив мене напружитися.

Леві запитально поглянув на хлопця. Та не встиг Чед іще щось ляпнути, як я перервала його, чітко давши зрозуміти, що йому час іти. Мені залишалося подумки благати, щоб цей довбень не вирішив ефектно розчинитися в повітрі. Це я вже ніяк не поясню Леві, але, на моє щастя, Чед лише посміхнувся й пішов геть.