РОЗДІЛ 22

ЛЕНЗ

З самого ранку Кевін був роздратований. Хлопець бісився через цукор, який просипався, через каву, яка обпекла йому язика. Загалом він ніяк не міг зібратися до купи. Я сиділа за столом і мовчки спостерігала, доки не відчула, що він уже на межі розбити бідну чашку.

– Що в тебе трапилося?

Кев влаштувався поруч і стиснув горнятко.

– Проблеми під час чергування. Я дуже сильно налажав.

– Як саме?

– Один покидьок утік, поцупивши в мене ключі, а я навіть не одразу це помітив.

– Чому ти був відповідальний за таку серйозну справу? Ти ж лише практикант.

– Бо я сам попросився! Думав, що впораюся з чимось, окрім паперової роботи.

– А де в той момент були інші?

Кевін відвів погляд до вікна.

– Я був сам. Джастін захворів, а мій керівник… у нього було важливе доручення.

Чомусь я сумнівалася щодо цього доручення. Хто залишає недосвідченого студента наодинці зі злочинцями?

– Ти не винен, Кеве. Твій керівник повинен був передбачити, що не можна залишати студента розбиратися з цим лайном самотужки.

– Ну, тепер мене точно не залишать у спокої. Бляха, – він закрив обличчя руками.

Я торкнулася його плеча.

– Не варто брати на себе відповідальність за тих, хто насправді повинен був виконувати свою роботу.

Кев поглянув на мене й злегка кивнув.

– У будь-якому разі, якщо побачу цього хлопця, вмить затримаю.

– Звучить не дуже безпечно, знаєш?

– Він був приблизно нашого віку, тож зможу впоратися з таким. Я чув, чим цей хлопець займається, і це огидно.

Я не була певна, що хочу знати деталі, тому натомість лише підтримала Кевіна.

– Ти обов’язково його знайдеш.

***

Пройшло три дні, відколи Леві поїхав, і мені ніяк не вдавалося заспокоїтися. Я не могла зосередитися на репетиціях, що викликало лише запитання у Марі та інших. Довелося використати пояснення про страх авіаперельотів. І це було радше правдою, ніж брехнею. Я боялася, що з Леві трапиться те саме, що й з моїми друзями, а це означало як втручання демона, так і катастрофу.

Заглиблена в думки, крокувала коридорами з одного заняття на інше. Хлопець зі світлими очима заступив мені шлях. Сьогодні Міша був у гарному настрої. Він та інші достатньо турбувалися про мене за цей час, навіть намагалися запевнити, що дарма себе накручую.

– Скажеш Марі, що затримаюся?

– Звісно, у тебе ще лекція?

– Агась, позапланова зміна розкладу.

– Чому сам не скажеш?

– О, ти ж знаєш цей вогник. Спопелить мене живцем, а ми ж не хочемо втратити такого вправного скрипаля.

Його миле прізвисько для Марі мені подобалося. Дивлячись на цих двох, які були повними протилежностями, дивувалася, як хлопець подолав упертий характер брюнетки. Грайливість Міші балансувала між добрими намірами, хитрощами й маніпуляціями. Можливо, саме в цьому й була справа.

– Звісно. Де вона, до речі?

– Вона з Ланом, мабуть, уже готується до репетиції.

– Леві повернувся? – ледве вимовила.

– Ти не знала? – посміхнувся хлопець. – Приїхав зранку.

Я одразу побігла до зали. Міша, здається, сміявся з моєї миттєвої реакції, та мені було байдуже. Леві був єдиним, що мене зараз турбувало.

Двері зали гучно відчинилися від мого поштовху. Я ледве дихала від того, як швидко ноги несли мене сюди. Марі про щось говорила з Леві, але моя поява привернула їхню увагу. Дівчина посміхнулася.

– А ось і наша тривожниця...

Та її слова пройшли повз вуха. Не стримавшись, кинулася в обійми Леві. Мої руки обвилися довкола його шиї. Його сандаловий запах був таким самим, як я пам’ятала. Він точно не очікував такої реакції. Руки Леві лише на мить торкнулися моєї спини, а потім він обережно відсторонився. У цю мить я пошкодувала, що втратила контроль.

– Леві, я..., – намагалася підібрати пояснення.

Та він уже мовчки вийшов із зали, пришвидшуючи крок. Бляха! Ну чому я не могла втримати себе в руках?

– Давно такого не було, – тихо посміялася Марі.

– Замовкни, – буркнула я, закриваючи обличчя від сорому. – Я не знаю, що на мене найшло.

– Знаєш, – почала вона, торкнувшись мого плеча, – тут, на території університету, біля корпусу архітекторів є прихована ділянка. Позаду правого крила. Щось на кшталт закинутого саду.

Вона багатозначно поглянула на мене. Закинуті місця Леві відвідував часто. Я повинна з ним поговорити. Уже збиралася кинутися навздогін, але розвернулася.

– Дякую, Марі. До речі, Міша запізниться.

Не дочекавшись її буркотливих коментарів, пішла шукати той сад.