РОЗДІЛ 21

МІКАЕЛА

Місто Релінгтон. Район Вотерлоу. 2017 рік.

День добігав кінця. Район Вотерлоу тонув у вечірніх вогнях. Великі, гарно облаштовані маєтки оточували мене з усіх боків. Стільки пафосу, а що насправді? Лігва монстрів. Людей, які вирішили, що їхні статки зробили їх вищими за інших. Це викликало сміх. Які ж вони всі жалюгідні.

Я витер кров з губи. Ще трохи, і мені вирвали б пірсинг. Рана біля кільця майже перестала кровоточити. Скільки не змінюй зовнішність усупереч стандартам, їхні липкі руки все одно тягнуться до мене. Ні дивно пофарбоване волосся, ні пірсинг, який перетворював мене на якогось панка, нічого їх не зупиняло. Ребра жахливо нили. Здивуюся, якщо вони взагалі цілі. Вона думає, що зможе мене втримати? Тупе старе стерво. Я тікатиму щоразу, і неважливо, скільки разів мене ловитимуть чи битимуть. Неважливо, як часто вона відправлятиме мене до своїх сучок-подружок. Байдуже, як часто вони використовуватимуть моє тіло. Іронічно. Та ось жорстока правда життя: коли тебе душать, щоб зламати, найкращим виходом було розвинути кінк на асфіксію. Тепер їхні спроби катувати мене просто перетворюються на задоволення, навіть якщо це лише бісове плацебо. Я знайду спосіб вижити серед цих змій. Ламатиму себе самотужки, піддаватимуся самонавіюванню, але не дозволю їм вплинути на мене.

Огида до самого себе просочувала мене. Такий милий та гарний хлопчик. Натягнуті посмішки ніколи не могли приховати отрути в їхніх словах. Вона дозволила доторкнутися до мене у тринадцять. З того моменту почалося моє власне пекло. Ненавиджу. З мене було досить.

У голові пульсувало. Цей мудак занадто захопився. Наступного разу треба бути передбачливішим і не попастися так легко. Я мав би бути вже далеко. Рука в кишені стиснула дурнувате оголошення. Хто захоче взяти такого покидька, як я? Та якщо сьогодні мені вдасться вибратися з її лігва живим, усе одно спробую. Пережите за день переслідувало мене, знову намагаючись нагадати про власну жалюгідність.

Скільки б ця сучка не посміхалася і не намагалася грати турботу, вона була монстром, як і та, що мене їй «позичила». Не знаю, скільки я коштував місіс Ксанакс, але погана новина для неї – треба було сипати більше порошку в алкоголь. Її старе та огидне тіло міцно спало на ліжку. Єдина користь від того, що організм цієї жінки зношений, як використана мільйон разів ганчірка, в тому, що снодійне діє на неї швидше, ніж на мене. Вона розраховувала приспати мене одразу, як закінчить використовувати. Тупа сука. Навіть відсутність охорони та скажених псів навколо її маєтку (чого не скажеш про дорогу бабцю) не робила цю жінку тією, за кого вона себе видавала на публіці. Кожна з них шепоче мені про порятунок, але не враховує, що кожної ночі, проведеної з ними, я бажав лише смерті. Цікаво, наскільки моя душа рахується загубленою?

Вийшовши на балкон, поглянув униз. Не вагаючись і не лякаючись висоти, зістрибнув, упавши в басейн. Холод осіннього повітря одразу пронизав усе моє тіло, та краще здохнути від запалення легень, ніж залишатися в цьому будинку довше.

Я розраховував вештатися містом, розробляючи свій план. Мій власний монстр подбала, щоб у мене не було і копійки, та, на щастя, моя уважність до деталей завжди ставала в пригоді.

Ближче до світанку зупинився в парку. Дурень. Тремтіння та виснаження здолали мене, а я й не помітив. Прокинувся вже в камері. Представники закону. Який же безглуздий термін. Особливо коли я дивлюся в очі цього мудака. Це був не перший мій візит до цього бісового відділку. Сучка подбала, щоб усі її посіпаки знали мене в обличчя. Тож містер «Закон», або, як я б сказав, містер «Йди до біса, мудаче», не стримувався, коли виплескував свою злобу на мені.

Я сидів на підлозі брудної камери, ледве дихаючи. Тільки покидьок буде бити підлітка, удвічі меншого за себе. Виплюнув кров, що збиралася в роті, й мовчки спостерігав крізь грати. Мудак роздавав інструкції якомусь хлопцю. Цей малий не набагато старший за мене. Що він, в біса, тут робить? Розраховує стати захисником порядку? Свята наївність. Ця місцина корумпована моїм монстром.

Коли мене залишили лише з цим хлопцем, вирішив скористатися нагодою.

– Гей, малий, – звернувся я до нього, коли той проходив повз мою камеру.

– Не розмовляй зі мною, – гаркнув він. Хлопчина намагався грати впливового копа? Я зараз всруся від сміху. – Мені вже достатньо розказали про тебе, тож сиди мовчки, поки по тебе не прийдуть.

«Поки не прийдуть» означало: поки не заберуть назад у пекло. Дідька лисого.

– А ти доволі гарненький, знаєш, – натягнув свою фірмову маску.

– Заткнися.

– У тебе є дівчина? Можливо, хлопець? Знаєш, я можу багато в чому стати в пригоді. Особливо коли йдеться про задоволення.

Хлопець смикнув мене за комір сорочки, просунувшись крізь грати. Саме цього я й очікував.

– Стулися, – гаркнув він і різко відпустив.

Я проігнорував біль у тілі. Посміхнувся, склавши руки за спиною.

– Не знав, що ти такий чутливий. Моя помилка.

Хлопець кинув на мене вбивчий погляд і пішов до свого робочого місця, а я став вичікувати.

Через годину містер «гарнюня-кучерява голова» відійшов справити потребу. Це був мій шанс. Ключі, які мені вдалося поцупити в момент його люті, були заховані за поясом джинсів. Не знадобилося багато часу, щоб відімкнути грати. Шкода малого, йому точно дістанеться за цю втрату, але виживає найкмітливіший.