РОЗДІЛ 19

ЛЕНЗ

Я не стримала тремтіння в тілі, коли наші вуста зімкнулися. Мені потрібно було його відштовхнути й не дозволити гратися моїми почуттями, але долоня лише стиснула його куртку. Леві не був ні ніжним, ні повільним. Він цілував мене так, ніби я була для нього замість кисню. Тихе зітхання зірвалося з моїх вуст, на що його тіло завібрувало у відповідь. Одна його рука опустилася нижче і злегка стиснула мою талію. Було таке відчуття, ніби тіло тануло під його дотиком.

Його язик торкнувся моєї нижньої губи, і я піддалася. Леві поглибив поцілунок. Інша моя рука потягнулася до його волосся, занурюючись у темні пасма. У відповідь його хватка стала міцнішою. Ще один тихий стогін вирвався з мене. Жар пронизував усе моє тіло. Клубок нервів пробудив жадання, якого я ніколи раніше не відчувала, та, не встигла притягнути його ще ближче, як Леві повільно відсторонився. Його лоб прихилився до мого. Рука тепер спиралася об стіну біля мого обличчя. Блакитні очі заглядали в усі приховані куточки моєї душі. Я важко дихала, ігноруючи тремтіння.

– Я чекатиму внизу, – тихо сказав він, усе ще тримаючи мене за талію іншою рукою.

– А якщо я не прийду? – наважилася тихо спитати.

– Тоді я чекатиму годинами, коханнячко.

Серце на мить перестало битися. Леві відступив і мовчки покинув мою кімнату. Здається, Кевін щось бурчав йому навздогін, але голоси лунали для мене віддалено. Коханнячко. Я мріяла знову почути це прізвисько з його вуст. Чи усвідомлював він, що сказав? Чи міг це бути проблиск спогадів? Я притиснула руку до грудей, вгамовуючи шалене серцебиття. Він поцілував мене. Жар швидко розповсюджувався по обличчю. Я могла залишитися вдома. Не піддаватися спокусі, але мітка на пальці, яка збільшилася ще трохи, була нагадуванням: часу обмаль. Я повинна скористатися цим. Можливо, у мене ще є шанс?

Накинувши куртку, вийшла з кімнати. Кевін кинув на мене розгублений погляд.

– Квітко?

– Просто не питай, – кинула я, крокуючи до виходу.

Кев не встиг ще щось додати, як двері за мною зачинилися. Леві чекав навпроти будинку, спершись на мотоцикл. Дим від цигарки повільно розпливався з його вуст. Підійшовши до нього, склала руки на грудях.

– Не знала, що ти палиш.

– Буває іноді. Ти проти?

– Мені байдуже, – відвела погляд.

Суміш роздратування, яке поступово сходило нанівець, і хвилювання викликали запаморочення. Я не знала, як поводитися, бо в одному Кевін мав рацію: мені невідома ця версія Леві. Не сказавши ні слова, він мовчки загасив ледь почату цигарку і викинув її.

– Тримай, – Леві простягнув мені шолом.

Я взяла його в руки й зрозуміла, що це не той, який був минулого разу. Власний шолом Леві лежав позаду нього на сидінні.

– Ти купив новий шолом.

Чудово, Ленз, продовжуй казати очевидне.

– Це твій, – Леві поглянув на мене, і я розгубилася.

– Ти купив мені шолом? Навіщо?

Але він не відповів і мовчки сів за кермо. Було зрозуміло, що пояснення мені не дочекатися. Зітхнувши, наділа шолом і сіла позаду. Руки схопилися за його куртку.

– Міцніше, – буркнув Леві.

Я обхопила його талію руками, на що він лише зітхнув. Його долоні обережно й ніжно взяли мої зап'ястя. Посунувши мої руки вперед, Леві міцніше притиснув їх до себе. Мої груди торкнулися його спини.

– Не змушуй мене робити це щоразу, – тихо, і, можливо, трохи втомлено промовив він, ніби стримувався від чогось. – Будь ласка, – додав згодом і завів мотор.

Я злегка кивнула, і ми поїхали геть.

Місто розмивалося від швидкості мотоцикла. Здавалося, наявність шоломів звільнила Леві для ще небезпечнішої манери керування. Тепер мені було зрозуміло, чому він наполягав на міцній хватці. На кожному повороті стримувала крик, але рух у потоці машин був ніщо, доки ми не виїхали на майже порожню дорогу за містом.

Сонце повільно опускалося за обрій, перефарбовуючи небо в помаранчево-фіолетовий градієнт. Дерева по обидва боки від нас зливалися в суцільну смугу. Леві додав газу. Дідько, здається, ми їхали понад 150 км/год. Було таке відчуття, ніби колеса ось-ось відірвуться від землі, і ми злетимо.

– Тримайся, – пролунав голос хлопця по радіозв'язку шоломів.

Мої руки обвивали його так міцно, що, мабуть, залишаться синці. Дерева зникли, і дорога почала підніматися вгору, відкриваючи ліси та галявини внизу. Раптом Леві різко вивернув кермо, і ми з'їхали з дороги в траву обабіч. Не зменшуючи швидкості, мотоцикл нісся схилом униз. Я не стримала крику, на що, здається, лише почула його сміх у відповідь. Йому, бляха, смішно? Ми буквально летимо зі схилу!

Пагорб тепер був оточений деревами, а нерівна поверхня змушувала колеса підстрибувати. Мені довелося міцно заплющити очі, бо відчуття неминучої загибелі було надто реальним. Вітер обдував мене, пронизуючи тканину куртки.

Тихий сміх Леві вирвав мене із заціпеніння. Ми більше не рухалися. Повільно розплющила очі та оглянулася. Мотоцикл був захований у густих заростях. Це ліс?