РОЗДІЛ 18

ЛЕВІ

Крокуючи між полицями мотомагазину, оглядав новинки спорядження. Нагальної потреби в покупках у мене не було, але одна нав'язлива думка не полишала мене вже кілька днів. Мій погляд затримався на чорному шоломі. Модель була ідентичною тій, що я мав. Обрав потрібний розмір і пішов до каси. Думаю, їй підійде.

Вийшовши з магазину, закріпив шолом позаду мотоцикла. Завів мотор і поїхав до університету. Згідно з новим розкладом сьогодні в нас не було репетицій, але я знав, що Ленз усе одно часто сидить у залі, занурена в різні папери й завдання. Вона уникала мене останнім часом. Навіть графік мені передав Міша. Його дивно задоволена посмішка мене дратувала, ніби він відчував усю напругу між мною та Ленз і лише розважався з цього.

Я зайшов до порожньої зали. Уже минуло достатньо часу, поки давав їй простір для втечі. Тепер мені треба виправити власні помилки й перестати бути дурнем. Я спостерігав за нею здалеку, потайки насолоджуючись її набурмосеним виразом обличчя, поки вона про щось роздумувала. Її ніс завжди мило морщився, коли Ленз була глибоко занурена у власні думки.

Спершись на стіну, став чекати. Темні й сповнені зневаги голоси в моїй голові затихли. Натомість я відчував лише дивний і незрозумілий потяг до цієї дівчини. Мені необхідно розібратися у власних почуттях, бо інакше це зведе мене з розуму. Спогади про минуле, які тримали мене, мов ґрати, тихо відлунювали на дні моєї сутності, але наразі спромігся їх ігнорувати. Поки не знайду відповіді й причини цього нездоланного тяжіння, відкину обмеження, створені власним розумом.

Дратівливий голос повернув мене до реальності.

– Лане! Ось ти де, – Віола крокувала до мене. – Я вже подумала, що ти мене уникаєш.

– Ніби ти вмієш думати, – тихо зітхнув я.

Вона підійшла впритул і поклала руки мені на груди, на що я одразу зреагував, стиснувши її зап'ястки.

– Тримайся подалі від мене, – просичав крізь стиснуті зуби, відштовхуючи її.

– Не будь таким, – вона надула губи в удаваній образі. – Ти ж знаєш, що я не приймаю відмов.

– Та невже? – мій погляд спохмурнів, темрява заполоняла розум. – Думаєш, впораєшся зі мною? – сказав, ступивши на крок і нависаючи над нею.

Я бачив, як вона трохи напружилася. Університетом давно ходили чутки про моє минуле. Така пліткарка, як Віола, точно була в курсі, на що я здатний.

– Я завжди отримую те, чого хочу, – посміхнулася дівчина, і її руки потягнулися до мого пояса.

Огида та лють перевершили всі інші відчуття. Моя рука стиснула її шию.

– Прибери свої руки від мене, – прогарчав, стиснувши пальці сильніше.

Звук збоку привернув мою увагу. Бурштинові очі були спрямовані на мене. У них відбивалася суміш болісних почуттів. Бляха! Ленз швидко вибачилася і втекла.

– Ленз! – гукнув я.

Віола тихо засміялася.

– Невже твої смаки настільки зіпсовані, Лане?

Я штовхнув її так, що вона впала на один зі стільців. Нахилившись, вклав у свої слова всю серйозність погрози:

– Тримайся подалі від неї і від мене. Я попереджаю, Віоло, не зв’язуйся зі мною. Перейдеш межу, не стримуватимусь, і краще тобі не дізнаватися про наслідки.

Залишивши її, поквапився за Ленз. Вийшов на вулицю і сів на мотоцикл. Мені була відома адреса її будинку, але, враховуючи ситуацію, потрібно було дізнатися номер квартири. Дістав телефон і мовчки заздалегідь себе прокляв. Упевнений, цей лис ще мені це пригадає.

– Лане, – протягнув Міша з неприхованим задоволенням. – Який несподіваний дзвінок.

– Мені потрібен номер її квартири.

– Її? Про кого ми говоримо? – удавав він невинність.

– Мішо, – прогарчав я. – Не роби вигляд, що не дістав усю інформацію про Ленз, щойно вона вперше з’явилася.

– То ось у чому справа. Ленз, га?

– Деверсе, бляха!

– Добре-добре, – тихо сміявся Міша. – Квартира 307В. Але, Лане, для довідки...

– Що ще? – роздратовано буркнув, заводячи мотор.

– Ленз живе не сама.

Згадка про якогось хлопця постала перед очима. Вона живе з ним? Ревнощі пробіглися тілом.

– Байдуже, – відрізав я і поклав слухавку.

Чи планував я втручатися в її особисте життя? Можливо, хоча й не повинен. Спиратися на власні здогадки не хотів, тому, поки не побачу все на власні очі, не зупинюся. Щось тягне мене до Ленз Маєрс, і вперше мені хотілося піддатися цьому тяжінню.

Зупинившись біля будинку, поглянув на вікна. Чи було правильно ось так вриватися? Ні. Чи це мене зупинить? Теж ні. Я піднявся на потрібний поверх і натиснув на дзвінок. Тримай себе в руках, Ланкастере.

Двері відчинив хлопець. Бляха. Це він? Темне, злегка закручене волосся та карі очі оцінювали мене. Він був високим, але не вищим за мене. Я не дав йому заговорити першим.

– Мені потрібна Ленз.

Хлопець пробурмотів щось дивне, схоже на «і справді переродився», але я не звернув на це уваги. Мені потрібно дістатися до Ленз.