РОЗДІЛ 12

ЛЕНЗ

Я відмовилася від пропозиції Марі підвезти мене. Повільно крокувала пішки додому. Решту репетиції повністю присвятила вирішенню організаційних питань та обговоренню планів гурту щодо концерту. Мій погляд жодного разу не повернувся до дальнього кутка сцени. Спочатку мене переповнювали відчай і бажання розридатися. А на що я сподівалася? Леві мав своє життя задовго до мене. Хлопець не знав ні про демонів, ні про загублені душі, ні про наше спільне життя. Як мені закохати в себе того, хто вже має стосунки? Мої почуття були сильними, але не настільки лихими, щоб втручатися в чуже особисте життя.

Не заперечую, що окрім цього мене переповнювало обурення. Саме в цьому розчарованому й водночас розлюченому стані я крокувала до апартаментів. Хотілося забутися, і, ніби у відповідь на мої бажання, телефон у кишені задзвонив.

– Квітко! – радісно мовив Кевін. – Ти готова веселитися?

– Про що ти, в біса?

– Вечірка. Я казав тобі про неї, – а потім додав пошепки. – Ти повинна мені підіграти, пам'ятаєш?

Точно. Не стримала тихого зітхання. Зараз найменше я думала про вечірку. Обіцянка Кевіну невчасно впала тягарем на плечі. Подумки я вже вигадувала виправдання для хлопця, але потім зупинилася. З чого б це мені себе стримувати? Мені не потрібно сидіти на самоті в порожній кімнаті й страждати через якогось хлопця.

– Звісно, Кеве. Зустрінемося вдома. Мені треба трохи часу, щоб зібратися.

– Уже лечу по тебе, квітко.

Відчувши новий прилив сил, поквапилася до квартири. У своїй кімнаті я перерила купу одягу, щоб обрати найкращий. Легке мерехтіння привернуло мою увагу. Важко було пригадати, чому ця сукня опинилася в моїй валізі, але рука сама потягнулася до знайомої тканини. Саме її я вдягла на наше перше побачення з Леві. Ігноруючи неприємне стиснення в грудях, вхопила ножиці зі столу. Якщо починати життя з чистого аркуша, то й дещо з минулого треба змінити. Клаптики тканини розліталися довкола мене, поки я вкорочувала спідницю вдвічі. Тепер сукня сягала середини моїх стегон. Чудово, те, що треба.

Швидко змінила одяг, поправила волосся й нанесла легкий макіяж. Із сусідньої кімнати вже долинали кроки. Кевін, мабуть, уже повернувся. Визирнувши до вітальні, побачила свого друга в джинсах та білій сорочці із засуканими рукавами. Наші погляди перетнулися.

– Підходить для вечірки? – невпевнено спитала я.

– Від тебе очей не відірвати. Здається, сьогодні я буду справжнім щасливчиком.

– Не звикай, добре?

Кевін лише посміхнувся і простягнув мені руку. Точно, ми ж удаємо пару. Наші пальці переплелися, і ми рушили на вулицю. Кев коротко розповів деталі, поки ми їхали його машиною.

Вечірка проводилася в будинку одного з друзів Кевіна. Чи вони всі гуртом вирішили прогуляти заняття в академії? Схоже на те, бо назад ми точно не поїдемо п'яними, а пити сьогодні доведеться багато.

Ми пройшли всередину будинку. Таке відчуття, що тут зібралася вся академія, бо натовп був і біля басейну, і на першому, і на другому поверхах. Кевін міцніше стиснув мене за руку. Здається, він трохи нервував.

Його нові друзі – троє хлопців – сиділи на невеликому дивані у вітальні. У кожного з них на колінах сиділа дівчина. Поруч із ними стояло порожнє крісло.

– Які люди! – гукнув один із компанії.

У нього було каштанове кучеряве волосся, яке створювало навколо голови ореол, наче в кульбабки. Його зелені очі уважно оцінювали мене. На ньому сиділа струнка блондинка в гарній червоній сукні. Принаймні я вгадала з дрес-кодом.

Кевін сів у крісло поруч і потягнув мене до себе. Бляха, не на це я розраховувала. Та погляд мого друга передав мені все, що треба. Йому дуже хотілося, щоб інші повірили в його байку. Тож я обвила рукою його шию.

– А ви думали, що я не прийду? – посміхнувся Кев і повернувся до мене. – Квітко, це Джастін, – вказав він на хлопця-кульбабку. – А це Дерек і Остін, – вказав він на двох інших.

Остін був коротко підстрижений і мав пронизливі сірі очі. У вухах у нього було багато пірсингу. Побачивши його в темному провулку, можна було б подумати, що він точно має недобрі наміри. Дерек, натомість, носив великі квадратні окуляри й мав більш мирний вигляд. Він поглянув на мене своїми блакитними очима. Волосся в нього було світле, майже біле. Дівчина Остіна мала довге кучеряве руде волосся, яке спадало на короткий сріблястий топ і темні шорти. Подруга Дерека, в свою чергу, мала коротку стрижку піксі чорного, майже темно-синього кольору. Її круглі окуляри пасували до горіхових очей. На ній була сукня до колін гарного смарагдового кольору.

– А це моя дівчина Ленз, – закінчив знайомство Кев.

Я лише злегка махнула рукою на привітання. Так, спочатку мені справді вистачило ентузіазму зібратися на цю вечірку, але ось проблема: моя інтровертна частина тепер вилізла на поверхню і нагадала про себе криком: «Забагато людей!»

– Він називає тебе квіткою. Це так мило, – мовила дівчина Дерека. – Я Клариса.

– А я Стеф, – представилася друга. – Це Ірен, – вказала вона дівчину Джастіна.

Я трохи ніяково всміхнулася. Тепла долоня Кевіна лягла мені на спину, торкаючись шкіри. Цей заспокійливий жест вгамував мою паніку.