РОЗДІЛ 10

ЛЕНЗ

Сьогодні я крокувала коридорами між лекціями з неприхованим відчуттям тріумфу. Не знаю, як мені раніше не спало на думку поговорити з професором Шепартом. Влучний коментар Кевіна про Коліна та Чеда нагадав мені про ситуацію, свідком якої я стала. Саме з Саймоном Шепартом тоді сварилася Марі, тож він точно був зацікавлений у моїй кандидатурі. Не знадобилося багато часу, щоб отримати його схвалення, тому після занять я самовдоволено крокувала до зали.

Зайшовши, поклала сумку на одне з крісел і озирнулася. Міша сидів на краю сцени й налаштовував гітару, а поруч із ним лежала скрипка. Арчі сидів за барабанами, але його погляд одразу впав на мене, щойно я зайшла.

– Наша шалена менеджерка прийшла, – сказав він і зіскочив зі сцени до мене. – Твоя завзятість окупилася, га?

Я схрестила руки на грудях і, насупившись, поглянула на нього.

– Як бачиш, мені вдалося знайти інший важіль впливу.

– Ти дійсно чудово скористалася моєю порадою, – додав Міша, не відриваючи погляду від інструмента.

– Сподіваюся, ти не втечеш за тиждень, – тихо буркнув Арчі. – Я розраховую стати твоїм улюбленцем і отримати вічну протекцію від нашої божевільної.

– У тебе для всіх є влучний епітет?

– Га? – розгублено кліпнув хлопець, на що я лише закотила очі.

Двері з гуркотом відчинилися, і Марі залетіла всередину. Хто тут іще серед нас шалена? Я злегка напружилася, бо все ще не було зрозуміло, чого очікувати від дівчини. Їй точно не сподобалося, що мені довелося звернутися до професора. Погляд Марі блиснув на мене. Я злегка виструнчилася. Дівчина підійшла й стукнула Арчі стосом паперів, скручених у трубочку.

– Відчепися від неї і бігом на сцену.

– Протекція, – шепотом протягнув хлопець, дивлячись на мене, і повернувся на сцену.

– Отже, – почала Марі. – Ось графіки наших занять. Твоя задача розробити розклад репетицій, щоб усім підходило. Додатково тобі необхідно ознайомитися з переліком наших пісень, щоб підбирати необхідний репертуар для виступів. На сьогодні поспостерігаєш за нами під час репетиції, а далі розберешся. Зрозуміло?

Я взяла стос роздруківок і швидко все переглянула.

– І що, не буде ніякого скандалу?

– Я вижену тебе до бісової матері, якщо ти не справлятимешся. І, – вона нахилилася ближче й тикнула пальцем мені в груди, – якщо ти якась хвороблива фанатка, яка таким чином вирішила турбувати моїх друзів… краще тобі не знати, що я з тобою зроблю.

Різко відступивши, Марі кинула на мене останній погляд.

– Не розчаруй мене.

Не сказавши більше ні слова, вона повернулася до хлопців. Її голос знову став сварливим і незадоволеним.

– Мішо, ти налаштував мені гітару?

– Так точно, капітане.

Дівчина стрибнула на сцену.

– Тоді все готово? Зачекайте! Де, бляха, Лан?

– Затримується у Вербера.

– Коли графіки будуть узгоджені, я надеру йому дупу за запізнення.

– Ти не маєш на нього жодного впливу, – віджартувався Арчі й отримав у відповідь лише вбивчий погляд.

– Можливо, Ленз вплине на нашого похмурого жнеця? – посміхнувся мені Міша.

Я не знала, про кого вони говорять, але якщо Марі не мала на нього впливу і, на додачу, він добровільно вчиться у цього покидька Вербера, то цей хлопець точно не простий.

– Тоді починаємо без нього! – буркнула Марі й взяла гітару.

Першим заграв Міша. Він узяв до рук скрипку. Я не могла відвести від них погляду. Потім почала співати Марі, одночасно граючи на гітарі. Арчі підхопив ритм. Їхнє виконання пробирало до кісток. Це було захопливо й красиво. Захват заполонив кожну фібру мого тіла. Мелодія просочувалася крізь мене, викликаючи мурашки по шкірі.

Двері повільно відчинилися, але репетиція не зупинялася. Хлопець мовчки крокував до сцени. Я підвела погляд і зіскочила зі свого місця. Серце затріпотіло. Музика відійшла на другий план. Простір довкола ніби розчинився. Здавалося, це якийсь поганий жарт. Я не вірила в те, що бачу, але ці блакитні очі можна було впізнати серед тисячі інших. На ньому була чорно-зелена куртка. Руки він тримав у кишенях. Хлопець обійшов сцену збоку й мовчки сів за клавіші. Підхопивши потрібний момент, він включився в гру.

Це був Леві.

Мій Леві.

Схожий на свою уявну форму, як дві краплі води. Він навіть не дивився в мій бік, а я втупилася, як дурна, і забула, як дихати. Що мені робити? Що казати? Як себе поводити? Чи пам'ятає він мене? Думки роїлися без упину.

Знайшла.

Коли пісня закінчилася, я так і залишилася стояти, як вкопана. Мені необхідно поводитися невимушено. Спокійно. Дихай, Ленз. Не потрібно, щоб усі подумали, що я божевільна. За його реакцією не схоже, що він щось пам’ятає. Це було логічно. Останні слова Леві з листа лунали в голові. Мені вдалося вдихнути й заспокоїти тремтіння в тілі. Потрібно не квапитися.