РОЗДІЛ 9

ЛЕВІ

Місто Релінгтон. 2017 рік.

Аромат фіалок усе ще насичував повітря, коли повз мене пронеслася дівчина, злегка зачепивши мене плечем. Я несвідомо вдихнув глибше, затримуючи цей запах. Дивне відчуття прокотилося тілом.

– Гей, шалена! – крикнув їй услід Арчі.

То це його нова жертва серед першокурсниць?

Я зітхнув. Нічого не змінюється, і це лише ще більше виснажує. Не чекаючи на хлопця, рушив уперед. Узгоджувати розклад репетицій ставало дедалі складніше через додаткові заняття. Роздратування через неорганізованість Марі лише посилювало мій і без того похмурий настрій. На додачу я ледве позбувся Віоли. Даремно було сподіватися, що моє мовчання дасть їй хоч якийсь натяк триматися подалі. Моє роздратування будь-якої миті могло перейти в лють, і, незважаючи на те, що останнім часом мені вдавалося уникати цього стану, я був на межі. Сьогодні треба провітрити голову, інакше комусь переламаю кінцівки.

Відчуття темряви, яка поступово поглинала мене, переслідувало з того дня, як… Я злегка струсив головою, відганяючи цю думку. Ні, Ланкастере, ми не повертаємося в цю вигрібну яму.

Підходячи до дверей зали, я почув знайомий голос.

– Містере Ланкастер, – звернувся професор. – Як просувається ваша наукова робота?

– Вітаю, професоре. Працюю над вашими останніми зауваженнями. А ви знову лякаєте першокурсників? – злегка всміхнувся я, згадавши лякливу втікачку.

Чоловік лише всміхнувся у відповідь.

– Ну, ви знаєте, де мене можна знайти, – додав він і пішов.

За мить до мене приєднався Арчі, кинувши погляд на Вербера.

– Дідько, Лане, чомусь я не дивуюся, що з ним ладнаєш лише ти.

Я не відповів і мовчки зайшов до зали.

***

Сьогодні Марі не мала змоги знову нагарчати на мене за запізнення. По-перше, від того не було жодної користі, бо на мене ця дівчина не мала такого впливу, як на інших. У випадку Міші все було зрозуміло: щаслива дівчина – спокій у стосунках. Щодо Арчі? Він сам винен, що корчить із себе дурника, якого тепер Марі використовує як боксерську грушу, щоб знімати стрес. А по-друге, професор Шепарт забрав усю її увагу. Їхня люта сварка лунала всією залою, поки я грав на своєму синтезаторі у віддаленій частині сцени.

– Саймоне, ти не можеш так вчинити! – гаркнула Марі.

– Для тебе я професор Шепарт і так, мені можна так чинити. Ти повинна прийняти практиканта, інакше ви не отримаєте дозволу на жоден виступ і можете забути про спонсорство від університету.

Арчі та Міша зайшли до зали й обережно обійшли цих двох. Але поглядів від сварки не відводили.

– Але Шепарте!

– Це професор Шепарт! І ти береш цю дівчину до себе на практику! І вона починає з наступної репетиції! Ваш гурт не спроможний поєднувати творчу діяльність з навчанням без належного менеджменту. Це моє останнє слово, міс Арс! – суворо заявив Саймон і пішов геть.

Марі зі злості штовхнула ногою одне з крісел, і воно перевернулося.

– Бляха!

– Вогнику, – звернувся Міша до неї. – Ця дівчина дійсно може трохи полегшити нам життя.

– І вона єдина, кого тобі не вдалося налякати до всирачки, – додав Арчі.

Цікаво. Зазвичай будь-хто охочий тікав подалі, лише зловивши погляд нашої божевільної очільниці.

– Ви знаєте правила. Якщо ми когось приймаємо, це ж…, – Марі зупинилася, явно стримуючи відчай. – Ми працюємо командою, і тут кожен свій.

– І в чому проблема? – байдуже буркнув я, зістрибуючи зі сцени та підходячи до друзів. – Просто зробимо її своєю. Ми теж починали як чужинці.

– Це інше, Леве.

– Думаєш? Бо мене вже дістало, що ти не можеш узгодити наші графіки. Вербер мені вже в потилицю дихає з дедлайнами.

– І справді, Марі, – обережно додав Арчі. – Дай малій шанс.

Дівчина зітхнула й нарешті здалася.