РОЗДІЛ 5

ЛЕНЗ

Я сиділа на підлозі в кімнаті, оточена стосами паперів. Мої очі вчитувалися в кожну статтю. Мені необхідно знайти якусь закономірність. Невже Себаїл змінив локацію, щоб завершити справу? Перша угода, яку ми уклали, лунала в голові, як важке нагадування про власні помилки. Він очікував, що я сама добровільно прийду до нього. Дідька лисого це станеться.

Але що він забув в університеті? У нього на гральній дошці нові учасники? Він знову грається чужими долями? Ні, неможливо. Демон прийшов по мене.

Паніка стискала горло, і я важко ковтнула. Він не забере мою душу та джерело. Ні за що.

Я вкотре зім'яла одну зі своїх нотаток. Чи міг демон бути викладачем в університеті? Мені не вдалося знайти жодної інформації про викладачів на офіційному сайті. Хоча чому я дивуюся? Себастіан ретельно нищив згадки про себе. Якщо щось і було, то не підтверджене. Дідько, від мене жодної користі! Я скуйовдила волосся, стримуючи відчайдушне зітхання.

– Квітко?

Голос Кевіна вирвав мене зі спіралі самокритики. Я озирнулася. За вікном уже вечоріло. Мене настільки налякала зустріч із демоном, що я просто поринула у власне розслідування, не помітивши, як промайнув день.

– Виглядаєш жахливо, – сказав Кев.

– Почуваюся так само, – тихо пробурмотіла я.

– Ну, це не діло.

Кевін підійшов до мене, схрестивши руки на грудях.

– Тобі треба відпочити й відволіктися. Я вже замовив вечерю. Потім можемо разом продовжити пошуки.

– Я не голодна, – мій погляд знову впав на роздруківки.

– Ленз Маєрс, не змушуй мене піднімати тебе з цієї підлоги, мов мішок картоплі.

– Ти б не посмів, – тихо пирхнула я, навіть не підводячи погляду.

Лише мить, і я ледве стримала крик, коли Кевін одним махом схопив мене за передпліччя, різко підвів із підлоги й закинув на плече.

– Ти ж знала, що я обожнюю виклики, – він усміхався, мов задоволений кіт.

– Армстронг, а ну відпусти мене негайно!

– Одразу після вечері, квітко.

На кухні Кевін нарешті опустив мене. Стіл біля вікна був заставлений маленькими коробочками з доставленою їжею. Приємний аромат заполонив кімнату. Мій шлунок миттєво відреагував. Змирившись, я дозволила собі трохи відпочити. День і без того був занадто божевільний.

За пару годин ми знову сиділи на підлозі в моїй кімнаті. Я розбирала зібрані матеріали в хронологічному порядку й з'єднувала їх ниткою на дошці. Якби не мій тривожний стан, можна було б пожартувати про справжніх детективів. Кевін сидів поруч і гортав свій планшет, шукаючи нові згадки чи статті.

– Може, знову пошукати на тому форумі? – порушив тишу Кев.

– Сумніваюся, що там щось буде. Таке відчуття, що після зникнення Чеда їхня спільнота занепала.

Та попри це я взяла свій ноутбук. Використовуючи обліковий запис Леві, який теж час від часу навіював сум, зайшла на головну сторінку форуму. Гортаючи старі обговорення, так і не змогла знайти нічого цікавого.

Ще через годину впала на ліжко, тяжко зітхаючи.

– Як можна знайти спосіб здолати темну істоту, коли всі наші знання базуються на теоріях та нісенітницях?

– Не втрачай віри, квітко. Якщо цей бовдур надумав отримати твою душу, йому доведеться пізнати всю наполегливість детектива Кевіна Армстронга, – посміхнувся Кев і впав на ліжко поруч.

Ми дивилися на стелю, насолоджуючись миттю тиші.

– Кевіне?

– Так, квітко?

– Якщо я програю йому, обіцяй не забувати про мене.

Кев аж підвівся на ліктях, щоб поглянути на мене.

– Що ти таке кажеш? Думаєш, я не врятую твою дупу від цього демона?

Я сумно посміхнулася.

– Я серйозно, квітко. Ніщо не зупинить мене на шляху до тебе.

– Це дуже мило, Кевіне. Дякую.

Хлопець широко всміхнувся.

– І що, не буде твого фірмового «фу»?

Я не стримала сміху. Цей хлопець зміг розвіяти мій паскудний настрій за мить.

Звук сповіщення привернув нашу увагу. На екрані ноутбука все ще був відкритий форум. Я вмить підвелася, щоб поглянути.

Новий користувач @GodOfSnake додав допис у загальну стрічку:

«Мені нравиця, як воно горить!» *посилання*

Я одразу натиснула туди.

– Що за фігня? – тихо вилаялася сама до себе.

Посилання явно вело на якусь статтю, але сторінка була заблокована. Великий напис «Доступ обмежено. Будь ласка, введіть пароль» лише роздратував мене ще більше.

– Кевіне?

Але Кев уже тримав у руках телефон, а я мовчки спостерігала за ним.