РОЗДІЛ 4

ЛЕНЗ

Свіже ранкове повітря приємно торкалося шкіри, коли я йшла до університету. Сьогодні мій перший день, але я не нервувала. Зараз моя голова була забита різноманітними думками, які ніяк не стосувалися майбутніх лекцій. Дивні події вчорашнього дня знову виринули в пам'яті.

– Що з тобою? – голос Кевіна відволік мене від кави.

Я розгублено кліпнула на нього. Знову подивилася на горнятко. Що це, в біса, було? Мені здалося?

– Ем… нічого. Все гаразд.

Не впевнена, чи повірив Кевін. Хлопець сів навпроти, усе ще в уніформі.

– Я вже обожнюю цю академію, – почав він. – Завдяки якомусь нововведенню Міністерства освіти тепер усі першокурсники в усіх навчальних закладах повинні одразу отримувати практичні завдання, тож ми з хлопцями вже записалися до головного відділку міста. Уявляєш?

Дитячий захват Кева змусив мене посміхнутися й забути про дивні нісенітниці, які сталися кілька хвилин тому.

– Я ж казала, що все буде добре. Не минуло й дня, а ти вже маєш нових друзів.

– Так… щодо цього. Хлопці запросили мене на вечірку наступного тижня на честь початку навчання.

Чомусь голос Кевіна звучав із нотками провини.

– Так це ж круто, хіба ні?

– Квітко, я дещо бовкнув, не подумавши.

– І що ж?

– Коли я тобі помахав тоді на плацу… Розумієш… хлопці, з якими я потоваришував, трохи вихвалялися… ем… своїми дівчатами. І я…

– І ти що, Кевіне? – мені не подобалося, до чого це йшло.

– Ну, я і бовкнув, що ти моя дівчина, коли хлопці помітили, як тобі махаю.

– КЕВІНЕ АРМСТРОНГ!

– Я знаю! Знаю! Але, квітко…

Я схрестила руки на грудях і пильно дивилася на свого друга.

– Можеш мені трохи підіграти? – кинув він на мене благальний погляд.

Я лише зітхнула. Ну, а що ще залишалося? Кевін завжди погоджувався на мої авантюри.

– Добре.

– Справді?!

– Але це лише тимчасово! Зрозумів?

Кевін кілька разів кивнув, а посмішка ніяк не сходила з його обличчя. Чомусь мені здається, що це була погана ідея. Дуже погана ідея.

Спогад про мою нову обіцянку настільки відволік мене, що я навіть не помітила, як дійшла до головного корпусу. Порівняно з академією Кевіна, тут не було ніяких урочистостей, тож я одразу попрямувала до аудиторії. Чи зможу я з кимось тут поладнати? На відміну від мого найкращого друга, мені важче давалися нові знайомства. Здається, я ніколи не була ініціаторкою в таких випадках.

Аудиторія вже наполовину була заповнена. Високі ряди простягалися вгору. Приміщення було майже таким самим, як у тому навчальному центрі, тільки вдвічі більшим. Деякі студенти вже поділилися на групи й жваво щось обговорювали. Я піднялася на один з останніх рядів і сіла, закинувши сумку на сусіднє місце. Першим заняттям був менеджмент. Кожна згадка про мій розклад змушувала мене сумно зітхати. Відчуваю, що за цей рік помру від нудьги. Хто взагалі добровільно вступає на спеціальність, сповнену складних прорахунків і математичних задач?

Із сусіднього ряду до мене долинуло тихе перешіптування двох дівчат.

– Кажуть, що фінансовий аналіз та моделювання просто неможливо здати. Викладач суцільне зло, – тихо сказала перша дівчина.

– Це той професор, якого уникають навіть старші курси? – прошепотіла у відповідь друга.

– Саме так. Професор Вербер одного разу змусив студента ходити на перездачу тридцять три рази!

Я на мить замислилася після цих слів. Мені тільки проблемних викладачів бракувало до всього цього. Спогади знову повернулися до кав'ярні. Шкіра вкрилася сиротами, ніби хтось спостерігав за мною, але, роззирнувшись, я нічого не помітила. Здається, я стаю параноїком.

Студентський гул стих, коли високий чоловік зайшов до аудиторії. Усі професори тут носили охайні класичні костюми. Принаймні ті, які викладали в мене. Мабуть, бізнес у крові, чи як там кажуть? Чоловік був стрункий, не старший за тридцять років, із гарними зеленими очима та каштановим волоссям, акуратно зачесаним назад.

– Мене звати професор Саймон Шепарт, і я ваш куратор, – сказав він, поправляючи маленькі вузькі окуляри на носі. – Цього року я викладатиму у вас основи менеджменту. Наприкінці семестру на вас чекає залік, якого ви можете уникнути завдяки активній роботі.

– А що означає активна робота? – спитав хлопець на першому ряду.

– Як мінімум не створювати мені проблем. Як максимум брати участь в обговореннях і відвідувати заняття. Мені не цікаво валити вас, але й бовдурів терпіти я не збираюся.

Саймон уже мені подобався. Він виглядав простим і розуміючим викладачем. Сподіваюся, з ним справді можна буде знайти спільну мову. Дивно лише те, що його голос здавався знайомим. Де я могла чути його раніше?