РОЗДІЛ 1

ЛЕВІ

Місто Майрос 2009 рік.

Пісок повільно просочувався в мої кеди, але мені було байдуже. Тримаючи руки в кишенях, я крокував берегом і не звертав уваги на те, як морські хвилі все ближче й ближче підбиралися до мого взуття. Обіднє сонце трохи припікало, але довгі штани й сорочка не викликали дискомфорту.

Вона знову мені снилася. Дядько Ленні вважає сни нісенітницями, але я з ним не згоден. Кого б не запитував, усім сняться різні сни або взагалі нічого не сниться. Ніхто не бачить один і той самий сон щоночі. Не кажучи вже про те, щоб бачити його протягом усього життя. Це починало пригнічувати.

Я не помітив, як дійшов до пірсу. Застрибнувши на дерев'яну платформу, сів на самий її край і звісив ноги. Морські хвилі ледь торкалися мого кросівка. Руки стиснулися на краю пірсу. Я міг би відпустити все це, перестати турбуватися. Мені хочеться це зробити, але не виходить. Щоразу, коли вирішую, що мені байдуже, з наближенням ночі це перетворюється на одержимість. Мене дратує, що я не контролюю власні сновидіння. Щоразу, коли мені здається, що ось-ось дізнаюся, хто вона, сон закінчується. Це невимовно дратує. Ненавиджу, коли чогось не розумію. Я важко зітхнув і ліг на дерев'яну поверхню, розглядаючи безхмарне блакитне небо.

Хто вона? Чому сниться саме мені? Чи, можливо, це дійсно лише мої власні нісенітниці? Чи зійду з розуму раніше, ніж знайду відповіді? З дядьком я більше не намагаюся про це поговорити. Не варто дратувати цього буркотуна. Для Ленні Ланкастера найкращий спосіб позбутися дурниць у голові - тяжка праця. Від цієї думки тихо засміявся. Якщо він побачить, що я знову тут, то буркотітиме, як старий гоблін.

Чайки повільно кружляли в небі, а шум хвиль заспокоював вихор думок. Не встиг заплющити очі, як грубий чоловічий голос гукнув мене з берега. Зітхнувши, підвівся, поглянув на насупленого дядька і рушив до нього.