Щасливий кінець

Епілог. П’ять років потому

На березі теплого моря, де хвилі лагідно торкались білого піску, стояв величезний світлий особняк із панорамними вікнами, крізь які розливалося сонячне проміння. Там, у гармонії й спокої, жила родина, що пройшла крізь біль, втрати й неймовірне відновлення.

Макс, сильний і усміхнений, саме повернувся з чергової ділової поїздки. Його будівельна компанія стала однією з найкращих у країні. Але найбільшим успіхом він вважав не бізнес, а ту жінку, що чекала на нього на терасі — Лізу.

Вона сиділа у плетеному кріслі-гойдалці, в елегантному лляному костюмі, з ноутбуком на колінах. Її ім’я звучало у всіх дизайнерських журналах, її інтер’єри прикрашали глянцеві обкладинки. Але вона ніколи не забувала, з чого все починалося — з віри, боротьби й кохання.

Біля басейну гралися діти. Деніел, тепер вже високий хлопчик, майже повна копія Макса, будував пісочний замок для молодшої сестрички — Софії, допитливої п’ятирічки з золотими кучерями й усмішкою, яка могла розтопити серце будь-кого.

А в глибокому кріслі-гойдалці під оливковим деревом сиділа бабуся Лізи, яка наглядала за внуками й щоранку пекла свій фірмовий пиріг з яблуками. Вона частенько сміялася з того, як життя може змінитися, якщо не здатися.

Батьки Макса часто приїжджали в гості. Вони більше не були тими холодними людьми, якими здавалися колись. Їх серце відтануло, коли вони побачили, як сильно Ліза кохає їхнього сина і як Деніел називає їх "дідусем і бабусею" з усмішкою, а маленька Софія тягне до них ручки, щойно вони заходять у двір.

Одного вечора вся родина зібралася за великим дерев’яним столом на терасі. Легкий морський вітер колихав тюлі, аромат вечері наповнював повітря. Сонце повільно сідало за горизонт, малюючи небо в золотаво-рожеві кольори.

Макс підняв келих:
— За життя, яке ми збудували разом. За родину, що стала сильнішою за долю. І за любов, яка витримала все.

Ліза посміхнулася, притулившись до нього. Підвіска-хвиля ще й досі висіла на її шиї — нагадування про обіцянку, яка стала реальністю.

І там, на березі їхнього моря, вони знали: щастя — це не казка. Це вибір. Їх вибір — бути разом. Назавжди.

Кінець.