Повернення

Після важкого, але щирого примирення, Макс, Ліза та маленький Деніел вирушили до міста, де починалася їхня історія — до дому Макса. Будинок, який колись здався Лізі холодним і чужим, тепер наповнився теплом. Сміх сина лунав у кожній кімнаті, а в повітрі витала ніжність.

Макс одразу подав документи на розлучення з Марго. Він більше не хотів жити в обмані. На подив, Марго не влаштовувала сцен — у неї вже давно був інший чоловік, з яким вона навіть планувала переїзд до Франції.

— Максе, — сказала вона з характерною байдужістю під час підписання паперів, — ми обоє давно не разом. Мені навіть трохи дивно, чого ти не зробив цього раніше.

Макс тільки мовчки підписав документи.

Тепер кожен вечір у їхньому домі був наповнений новим змістом. Ліза облаштувала маленький куточок під майстерню. Деніел грався в саду,а Макс… Він щоразу зупинявся в дверях і з усмішкою спостерігав за тим, як його родина — справжня, вистраждана — нарешті щаслива.

Через деякий час Макс вирішив, що час настав. Він більше не хоче нічого приховувати — ні своє кохання до Лізи, ні свого сина. Вони зібралися всі разом: Ліза, маленький Деніел, бабуся, і приїхали до великого маєтку батьків Макса.

На перший погляд, усе йшло добре — до того моменту, коли мати Макса побачила Лізу.

— Це жарт? — її голос був холодним і відстороненим. — Ти розлучився з Марго заради неї?

— Вона — мати мого сина. Ми кохаємо одне одного, — твердо сказав Макс, тримаючи Лізу за руку.

Батько кинув погляд на хлопчика, що стояв поруч.

— Це не мій онук, — жорстко мовив він. — Ви знову псуєте собі життя, Максиме.

— Як ви можете?! — вибухнула Ліза. — Ви навіть не знаєте нас. Ви не маєте права так говорити про дитину!

— Усе, — коротко кинув Макс. — Ми їдемо.

Деніел затремтів і заплакав. Ліза намагалася його заспокоїти, сльози текли і по її щоках. Макс був злий до нестями. Вони вийшли з будинку, сіли в машину й поїхали.

В дорозі стояла тиша. Ліза мовчала, Деніел обіймав свою іграшку, а Макс тримав кермо, стискаючи його так, що побіліли пальці.

— Я не дам їм зруйнувати нас, — нарешті сказав він. — Ти моя сім’я. Ви обоє — все, що в мене є.

Ліза тільки кивнула, дивлячись у вікно, не приховуючи сліз.