Крізь промені сонця

Я сиділа за своїм робочим столом перед комп’ютером в офісі. На годиннику було 11:32, ще 28 хвилин до обідньої перерви, бажання послати все під три чорти, звільнитися та поїхати на відпочинок не покидало мене з самого початку робочого дня.

Я втомилась. Я відчувала це кожну хвилину, яку знаходилась на роботі. Та що тут казати, навіть вдома чи після сну я відчувала себе втомленою. Було відчуття, що, якщо я не вийду зараз з цього офісу, то заяву про звільнення залишу на столі та піду.

Стрілки годинника перед обідом здавалося переставали бігти. Я подивилась втомленими очима на прекрасні сонячні весняні промені за вікном, які почали світити прямо на мене.

~ Зараз знову сидіти в кімнаті відпочинку і розмовляти з колегами про роботу. - Подумала я і видохнула. - Хоча почекай, я ж можу виходити у свою обідню перерву куди завгодно, може кудись поїхати на годинку?

Ця думка не покидала мене всі 28 хвилин до обіду. Тому як тільки годинник показав 12:00, я взяла ключі від машини і побігла на парковку. Куди їхати я не знала, вирішила, що придумаю по дорозі.

Побачивши невеличке кафе, я вирішила заїхати туди. Змінити свої щоденні бутерброди на щось новеньке, теж було варто. Я замовила улюблений хот-дог, два донатса і безалкогольний мохіто, хоча хотілося бокал білого напівсолодкого.

Я поклала продукти на пасажирське сидіння і поїхала далі по дорозі згадавши, що через пару хвилин буде парк, посеред котрого є невеличке озеро з качками та карпами кої.

Місце для паркування я знайшла швидко, в обід тут зазвичай відпочивали тільки старенькі люди та мами з дітками, а ось у вечері тут було людно.

Я взяла свій обід, бежевий плед в чорних лапках яким я застеляла сидіння, коли брала свою собаку з собою і направилась до головних воріт парку.

Промені сонця так і манили мене по парковій стежці до озера. В повітрі стояв аромат тільки-но розквітнувших дерев. А біля озера на мене чекали квітучі невеличкі сакури, які висадили, здається, декілька років тому.

Я обрала тихеньке місце в сторонці в тіні сакури, постелила свій плед на, тільки прокинувшуюся від зимового сна, травичку, виклала свою їжу і замилувалась пейзажем.

~ Дивно, чому я так не робила раніше? - Подумала про себе я.

Навкруги нікого не було, тільки тиша, запах квітучої сакури, качки та гудіння хрущів. Десь вдалині чоловік займався бігом, я одразу подумала, що варто і мені додати біг чи пішу прогулянку до щоденного графіку. Мені ця картина навкруги так сподобалась, що вмить захотілося зробити фото для своєї сторінки в інстаграмі. Фото звичайно вийшло не одне. Як без естетичного фото обіду? Тому закінчивши роботу блогера, я вирішили присісти на плед і перейти до обіду.

Сідати на плед в офісному костюмі було те ще задоволення, давило з усіх сторін, але я швидко знайшла зручне положення в якому змогла розслабитися і насолодитись моментом.

~ Тут і зараз. - Тихенько промовила пошепки я.

Хот-дог був особливо смачний в такій атмосфері. Я відчувала не необхідність поїсти, бо ще пів дня працювати, а насолоду їжею та відпочинком у вільний час.

На десерт я з‘їла один із двох донатсів і запила все це прохолодним мохіто із льодом. Подивившись на годинник, я зазначала, що маю ще близько 20 хвилин відпочинку тут, не враховуючи часу на дорогу. Це мене радувало. Тому я вирішила прилягти на плед і просто насолодитися ароматами та звуками.

Я заплющила очі і почала опускатися назад. В одну мить промінь сонця засяяв прямо мені на обличчя і я відчула що наче не плед піді мною, а трава.

~ Дивно - подумала я. І спробувала нащупати рукою плед не розплющуючи очей, але під рукою я відчувала тільки землю та щось схоже на траву.
Сідати на плед в офісному костюмі було те ще задоволення, давило з усіх сторін, але я швидко знайшла зручне положення в якому змогла розслабитися і насолодитись моментом.

~ Тут і зараз. - Тихенько промовила пошепки я.

Хот-дог був особливо смачний в такій атмосфері. Я відчувала не необхідність поїсти, бо ще пів дня працювати, а насолоду їжею та відпочинком у вільний час.

На десерт я з‘їла один із двох донатсів і запила все це прохолодним мохіто із льодом. Подивившись на годинник, я зазначала, що маю ще близько 20 хвилин відпочинку тут, не враховуючи часу на дорогу. Це мене радувало. Тому я вирішила прилягти на плед і просто насолодитися ароматами та звуками.

Я заплющила очі і почала опускатися назад. В одну мить промінь сонця засяяв прямо мені на обличчя і я відчула що наче не плед піді мною, а трава.

~ Дивно - подумала я. І спробувала нащупати рукою плед не розплющуючи очей, але під рукою я відчувала тільки землю та щось схоже на траву.
розсипалося по плечам і вони заговорили:

~ Новенька? Вітаємо. Тут все просто, лети за нами. Зараз все покажемо. - Їх крила, як у метелика, швидко замахали і ноги дівчат відірвалися від землі.

~Ле-ти? - По складах запитала я.

Вони зупинились, подивились на мене, одна нестрималась і закотила очі під лоба:

~ Просто сконцентруй увагу на своїх крилах і уяви як ти взлітаєш. - Пояснила мені одна із дівчат так, наче це була якась буденна річь.

Я потягнулась руками за спину і нащупала крила.

~ Крила? Які в біса крила? Я нічого не розумію. - Подумала я. - Ладно, буду просто робити те, що вони говорять, може так з’явиться якась ясність.

Я заплющила очі і почала думати про крила, почала уявляти як вони рухаються, як я взлітаю, як я лечу. Мені здалося, що я не відчуваю землю. Я розплющила очі і виявилося, що я дійсно лечу.

Я не розуміла як це працює, але головне, що воно спрацювало. Я швиденько полетіла за дівчатами управляючи польотом, як на гіроборді та підслуховуючі їх розмову.

Вони говорили про те, що останнім часом стало дуже багато новеньких серед молодих людей, що люди зовсім себе не жаліють в погоні за грошима, що доводять себе до таких критичних точок, що попадають до них, згадали щось про те, що люди в своїх інстаграмах надивляться на несправжнє життя звичайних людей, які намагаються показати “успішний успіх” і потім корють себе за те, що не живуть так. Дівчата казали, що сумно, що ці люди після першого разу часто пропадають і не повертаються, думаючи, що одного разу відпочити і набратися сил їм достатньо, а це не так. Один раз відпочити - це як випити обезболююче при хворому зубі, а не лікувати і з часом доведеться той зуб вже втратити. Але, вони казали, що є ті, які після першого разу регулярно приходять в гості відпочити від швидкого руху сучасного людського світу згадуючи їх імена. Вони жалілися, що роботи стало багато, що постійно треба пояснювати все спочатку, але й в біді кидати людей не хочется.