Час

Тоді здавалося, що час кудись поспішає.

Ти спостерігаєш за плином історії і майже фізично відчуваєш, як прискорюється цокіт годинника. 

Аж мурашки по тілу.

Тоді ти наче летиш десь серед  пустого простору, а навколо тебе буревієм літають сторінки історії, які все додаються, і додаються, і додаються. Все, що колись відбувалося повільніше, протягом поколінь, зараз біжить днями, намагається встигнути за часом.

А потім тебе кидає вниз, на землю. Кидає так, що ти кожною клітиною організму відчуваєш чистий страх. Ти розбиваєшся.

Годинник невблаганно рухає секундну, хвилинну і грдинникову стрілки, натякаючи: "Тобі вже час, вперед, на вихід."

Ти перестаєш розрізняти реальність і вигадку; не розумієш, де твої думки, а де справжні події.

Можливо, тобі справді вже час. Ти не відчуваєш власних рук - вони просто зникли, лишивши за собою нестерпний біль.

Вмить ти падаєш на підлогу, закриваючи голову руками. Коли вони повернулись? Скло повилітало з шибок, скалки впиваються в спину, плечі, ноги... Кілька з них ледве не поцілили в кота. Ти тремтиш.

Разом із швидким цоканням годинника ти всім тілом відчуваєш, як дрижить будинок.

Вперше в житті ти відчуваєш себе настільки живим. Кров гупає у скронях.

Від гулу сирен закладає вуха, страх темним коконом оплітає і сковує тіло.

Де інші? Де решта? Куди вони поділись? Ти не можеш дихати. Хто-небудь, дайте трохи повітря.

До тебе доноситься дратуюче-спокійний голос вз телевізора: "Увага, повітряна тривога, пройдіть в найближче укриття..."

 В твоєму районі немає укриттів.

Точно. Вони всі у ванній - єдине місце, де немає вікон і працює правило двох стін.

Ти маєш бути там. Повільно підіймаєшся... І знов падаєш на підлогу від чергової хвилі вибуху.

Нестерпне, надто швидке цокання годинника не можуть заглушити навіть вибухи. Ти хочеш кричати, але не видаєш ні звуку. Всі твої звуки зникли десь кілька годин тому.

Надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно надто гучно будь ласочка припиніть це хто-небудь...

Раптом всі звуки стихли. Ти дивишся на календар.

Точно. Сьогодні двісті двадцять дев'яте 24 лютого, а не перше. Цокоту годинника не чутно. Це просто спогади ранніх подій. Подій, які тепер надовго стали кошмарною новою реальністю.

Годинник зник.

Час не прискорився, ні. 

Він вже давно зупинився.