Крізь призму почуттів

Стежка дитинства

В садку у бабусі згубилася стежка дитинства,

Де босі коліна, суниці і гойдалки скрип,

Де ніжний бузок на паркан у задумі схилився,

І можна в долоньках сховати було цілий світ.

 

Десь там залишилися сни, недописані, щирі,

Там всесвіт безмежний, такий безтурботний, простий,

Там світяться сонцем усміхнені очі щасливі,

І все зрозуміло без жодних пояснень і слів.

 

Давно загубилась та стежина у травах високих,

І вже нам на долю зозуля зовсім не кує,

Лиш падають яблука стиглі, мов спомин, крізь роки

Та вітер за руку кудись у минуле веде.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше