В садку у бабусі згубилася стежка дитинства,
Де босі коліна, суниці і гойдалки скрип,
Де ніжний бузок на паркан у задумі схилився,
І можна в долоньках сховати було цілий світ.
Десь там залишилися сни, недописані, щирі,
Там всесвіт безмежний, такий безтурботний, простий,
Там світяться сонцем усміхнені очі щасливі,
І все зрозуміло без жодних пояснень і слів.
Давно загубилась та стежина у травах високих,
І вже нам на долю зозуля зовсім не кує,
Лиш падають яблука стиглі, мов спомин, крізь роки
Та вітер за руку кудись у минуле веде.
Відредаговано: 09.09.2025