Крізь призму почуттів
Про наболіле
Від ранку туман накривав місто сірими шатрами,
А небо безмежне дощами холодними плакало.
Повітря тривожилось й ледве помітно тремтіло,
Ридала душа і тихенько їй вторило тіло.
У вікнах наспівував вітер протяжні мотиви,
І холодом віяло в затишній, теплій квартирі,
Годинник настінний на мить зупинив свої такти,
На зміну сьогодні чомусь не приходило завтра.
Поволі в кутку дотлівали всі мрії та плани,
Безвихідь і відчай дрімали тайком на дивані,
І темними стрічками смуток вплітався у коси,
З грудей виривалось одне тільки: “Господи, досить!
Достатньо вже сліз, руйнувань і обірваних долей,
Розрухи, страждань і постійних сирен вже доволі,
Не треба мільйонів та розкошів інших звабливих,
Дай неба блакиті й такого жаданого миру.
Щоб з пеплу воскресли надії згорівші та мрії,
Щоб сонце засяяло врешті уже в Україні,
Щоб наша земля знов вдягнула барвистії шата,
На зміну сьогодні щоб завжди приходило завтра”.
Потроху розвіявсь туман над сполоханим містом,
І навіть життя, ніби, знову наповнилось змістом,
І хоч десь всередині все ще нестерпно боліло,
У серці, немов світлячок, народилася віра.
Відредаговано: 09.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
