Крізь полум'я днів
ЕПІЛОГ (зі спогадів, що дивом збереглися)
«...Коли ми з агрономом Довбнею підбігли до дверей, увесь сарай уже палав, немов величезна піч. Стеля впала за кілька хвилин, і вогонь, наче голодний звір, кинувся на людей. Під ногами спалахнула суха солома, і полум’я, потріскуючи, піднімалося вище. Двері залишалися замкненими, а крики «Ламай двері!» змішувалися зі стогоном тих, хто вже горів. Нарешті замки затріщали, і брама відчинилася…
Та було пізно для багатьох. Через пів години сарай догорів разом із тими, хто не встиг вийти. Із п’ятисот сорока в’язнів через інший вихід, здебільшого боковий, який напередодні відчинив конвоїр, врятувалися двісті десять — їх уже наступного дня повели далі, у невідомість. Сто сімдесят згоріли на місці, шістдесят отримали страшні опіки. Близько двадцяти з них померли невдовзі, а сорок, серед яких був і я, відправили у Валуйську міську лікарню. Там майже не лікували — і ще двадцять людей, хоч і мали порівняно невеликі рани, все ж відійшли у вічність...»
Тієї ночі згорів не лише сарай — згорів цілий світ сотень душ. І лиш попіл, розвіюваний вітром, став мовчазним свідком того, що неможливо забути.
КІНЕЦЬ
#195 в Історичний роман
#1640 в Сучасна проза
Відредаговано: 19.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
