Крізь перешкоди

Розділ 4. Випадкові збіги (2)

— Я переглянув усі варіанти приміщень, — Марк посунув планшет ближче до Джеймса. — Цей поки що найкращий. Хороше розташування, достатньо місця для тренувальної зони й окреме приміщення для дитячих груп.

Джеймс уважно розглядав план.

— А вентиляція?

— Її доведеться модернізувати. Але власник готовий врахувати це під час переговорів.

— Тоді можна рухатися далі. Тільки я хочу ще раз оглянути приміщення особисто.

Марк кивнув.

— Я так і думав. До речі, якщо все піде за планом, зможемо відкритися до початку наступного сезону.

— Не поспішай. Краще витратити зайвий місяць на підготовку, ніж потім виправляти помилки.

Вони продовжили обговорювати майбутній клуб. Для Джеймса це була звична робота: пошук приміщень, переговори, підбір тренерів, розрахунок витрат. За останні роки він навчився не покладатися лише на ентузіазм. Кожне нове рішення мало бути обдуманим.

Він саме перегортав сторінку документа, коли з-за сусіднього столика почув знайоме ім’я.

— Я не знаю, що з Еллісон, — промовила одна з дівчат. — Вона досі не відповідає.

Джеймс завмер.

Спочатку він не підвів голови. Просто залишив погляд на документі, намагаючись переконати себе, що почув випадкове ім’я. Але за кілька секунд воно пролунало знову.

— Може, вона просто зайнята, — відповіла інша. — Ти ж знаєш, скільки в неї роботи.

Джеймс повільно повернув голову.

Він упізнав їх майже одразу.

Мія та Хлоя.

За стільки років вони майже не змінилися. Мія все ще активно жестикулювала, коли говорила, а Хлоя уважно слухала, час від часу відводячи волосся за вухо.

Спогади про Боулдер, спільні вечори й ті часи, коли Еллісон була частиною його життя, виникли несподівано чітко.

— Джеймсе? — Марк помітив, що той перестав дивитися на документи. — Ти слухаєш?

— Так, вибач.

— Я кажу, що нам потрібно буде домовитися про зустріч із власником приміщення.

— Так. Домовся на наступний тиждень.

Джеймс знову опустив погляд, але тепер уже майже не сприймав почутого.

Він не хотів підслуховувати чужу розмову. Проте відвернутися від знайомих голосів і не звертати уваги на ім’я, яке колись було для нього найважливішим, виявилося непросто.

— Я їй уже кілька разів телефонувала, — знову почулася Мія. — І нічого.

— Вона ж у Лас-Вегасі, можливо, просто закрутилася зі справами, — відповіла Хлоя.

— Я розумію. Але ми ж досі спілкуємося. Вона зазвичай попереджає, якщо не матиме змоги відповісти.

Джеймс міцніше стиснув пальці навколо чашки.

Вони досі спілкувалися з нею. Знали, де вона живе, чим займається, як проходять її дні. А він за ці роки так і не наважився зробити навіть один простий крок назустріч.

— Ти їх знаєш? — тихо запитав Марк, помітивши його погляд.

— Так. Ми колись спілкувалися.

— Давно?

— Дуже.

Марк не став розпитувати. Він лише повернувся до документів, залишивши Джеймсу можливість зосередитися на власних думках.

Та за сусіднім столиком розмова раптом змінила тон.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше