— Я переглянув усі варіанти приміщень, — Марк посунув планшет ближче до Джеймса. — Цей поки що найкращий. Хороше розташування, достатньо місця для тренувальної зони й окреме приміщення для дитячих груп.
Джеймс уважно розглядав план.
— А вентиляція?
— Її доведеться модернізувати. Але власник готовий врахувати це під час переговорів.
— Тоді можна рухатися далі. Тільки я хочу ще раз оглянути приміщення особисто.
Марк кивнув.
— Я так і думав. До речі, якщо все піде за планом, зможемо відкритися до початку наступного сезону.
— Не поспішай. Краще витратити зайвий місяць на підготовку, ніж потім виправляти помилки.
Вони продовжили обговорювати майбутній клуб. Для Джеймса це була звична робота: пошук приміщень, переговори, підбір тренерів, розрахунок витрат. За останні роки він навчився не покладатися лише на ентузіазм. Кожне нове рішення мало бути обдуманим.
Він саме перегортав сторінку документа, коли з-за сусіднього столика почув знайоме ім’я.
— Я не знаю, що з Еллісон, — промовила одна з дівчат. — Вона досі не відповідає.
Джеймс завмер.
Спочатку він не підвів голови. Просто залишив погляд на документі, намагаючись переконати себе, що почув випадкове ім’я. Але за кілька секунд воно пролунало знову.
— Може, вона просто зайнята, — відповіла інша. — Ти ж знаєш, скільки в неї роботи.
Джеймс повільно повернув голову.
Він упізнав їх майже одразу.
Мія та Хлоя.
За стільки років вони майже не змінилися. Мія все ще активно жестикулювала, коли говорила, а Хлоя уважно слухала, час від часу відводячи волосся за вухо.
Спогади про Боулдер, спільні вечори й ті часи, коли Еллісон була частиною його життя, виникли несподівано чітко.
— Джеймсе? — Марк помітив, що той перестав дивитися на документи. — Ти слухаєш?
— Так, вибач.
— Я кажу, що нам потрібно буде домовитися про зустріч із власником приміщення.
— Так. Домовся на наступний тиждень.
Джеймс знову опустив погляд, але тепер уже майже не сприймав почутого.
Він не хотів підслуховувати чужу розмову. Проте відвернутися від знайомих голосів і не звертати уваги на ім’я, яке колись було для нього найважливішим, виявилося непросто.
— Я їй уже кілька разів телефонувала, — знову почулася Мія. — І нічого.
— Вона ж у Лас-Вегасі, можливо, просто закрутилася зі справами, — відповіла Хлоя.
— Я розумію. Але ми ж досі спілкуємося. Вона зазвичай попереджає, якщо не матиме змоги відповісти.
Джеймс міцніше стиснув пальці навколо чашки.
Вони досі спілкувалися з нею. Знали, де вона живе, чим займається, як проходять її дні. А він за ці роки так і не наважився зробити навіть один простий крок назустріч.
— Ти їх знаєш? — тихо запитав Марк, помітивши його погляд.
— Так. Ми колись спілкувалися.
— Давно?
— Дуже.
Марк не став розпитувати. Він лише повернувся до документів, залишивши Джеймсу можливість зосередитися на власних думках.
Та за сусіднім столиком розмова раптом змінила тон.