Крізь перешкоди

Розділ 2. Межа можливостей (2)

Повернувшись до свого робочого місця, я одразу відкрила всі файли проєкту й почала складати список того, що ще потрібно було завершити. Список вийшов довшим, ніж я сподівалася. Я розподілила завдання за пріоритетністю, перевірила останні коментарі клієнта й написала менеджеру, щоб він надіслав мені всі матеріали, які могли знадобитися для фінальної презентації. Потім увімкнула музику в навушниках і взялася до роботи.

Перші кілька годин минули майже непомітно. Я змінювала композицію макетів, підбирала кольори, перевіряла шрифти, переробляла окремі елементи й постійно поверталася до вже готових матеріалів, щоб переконатися, що все виглядає цілісно.Коли я нарешті підвела голову, за вікном уже почало темніти. На столі стояла нова чашка кави, яку хтось із колег приніс мені ще кілька годин тому. Я навіть не помітила, коли вона з’явилася.

— Ти сьогодні взагалі збираєшся додому? — запитала колега, зупинившись біля мого столу.

Я зняла навушник.

— Після завершення проєкту.

— Тобто завтра?

— Дуже смішно.

Вона глянула на відкриті файли, потім на мене.

— Може, тобі допомогти?

Я на секунду задумалася. Пропозиція була спокусливою, але більшість завдань вимагала знання всієї концепції та попередніх домовленостей із клієнтом.

— Якщо зможеш перевірити тексти й відповідність матеріалів технічному завданню, це дуже допоможе.

— Без проблем. Надсилай мені все, що потрібно.

— Дякую. Серйозно.

Вона кивнула й повернулася до свого робочого місця.

Я відчула невелике полегшення. Принаймні частину завдань вдалося перекласти на когось іншого.

Та попереду залишалося ще чимало роботи.

Ближче до дев’ятої вечора офіс почав порожніти. Хтось попрощався, хтось пообіцяв перевірити пошту вже зранку. Я ж продовжувала сидіти перед монітором, намагаючись не думати про те, скільки годин сну мені знову доведеться відкласти.

Телефон завібрував.

На екрані з’явилося повідомлення від Мії.

«Ти не забула про нашу зустріч наступного тижня? Бо ми з Хлоєю вже почали складати список місць, куди тебе витягнемо».

Я усміхнулася й швидко набрала відповідь.

«Не забула. Обіцяю, цього разу нічого не зірветься».

Майже одразу прийшло ще одне повідомлення.

«Ми тобі віримо. Але якщо знову скажеш, що в тебе робота, приїдемо й заберемо тебе силоміць».

Я тихо засміялася.

«Домовилися. Люблю вас».

Поклавши телефон екраном донизу, я знову повернулася до роботи. Не хотіла їх підводити. Та й самій мені вже давно хотілося провести вечір не перед монітором, а десь у затишному кафе, розмовляючи про все на світі. Можливо, наступного тижня мені справді вдасться викроїти для цього час. Якщо, звісно, світ не вирішить підкинути ще одне термінове замовлення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше