Крізь перешкоди

Розділ 2. Межа можливостей

Ранок почався з дзвінка будильника, який я тричі відкладала, перш ніж нарешті змусила себе підвестися з ліжка. Голова була важкою, а тіло ніби досі не прокинулося після чергової короткої ночі. Я швидко прийняла душ, випила каву замість сніданку й вирушила до офісу, дорогою переглядаючи повідомлення від колег.

На мене вже чекали.

Останні кілька днів я працювала над масштабним проєктом для одного з найбільших клієнтів нашої компанії. Йшлося про повноцінну рекламну кампанію: візуальну концепцію, дизайн для різних платформ, презентаційні матеріали та цілу низку додаткових макетів. Роботи було стільки, що навіть приблизний термін завершення здавався мені надто оптимістичним. Я розраховувала мати ще кілька днів. Принаймні це був термін, який ми обговорювали на початку співпраці. Та, схоже, плани знову змінилися.Щойно я зайшла до офісу, колега повідомив, що директор хоче бачити мене у своєму кабінеті. Я навіть не встигла зняти пальто.

— Щось сталося? — запитала, відкладаючи сумку на своє робоче місце.

— Не знаю. Але він уже двічі запитував, чи ти прийшла.

Я лише зітхнула.

Останнім часом такі виклики рідко означали щось хороше.

Постукавши у двері, я почула коротке:

— Заходь.

Директор сидів за столом, переглядаючи якісь документи. Побачивши мене, відклав їх убік і жестом запросив сісти.

— Доброго ранку, Еллісон.

— Доброго ранку.

— Як просувається проєкт?

— За графіком. Основну концепцію вже затвердили, зараз працюю над фінальними макетами. Але ще потрібно перевірити адаптації, внести кілька правок і підготувати презентацію.

Він кивнув, ніби вже знав усю цю інформацію.

— Є одна новина. Клієнт хоче побачити повністю готовий проєкт завтра вранці.

Я на мить завмерла.

— Перепрошую?

— Вони змінили свої плани. Завтра в них важлива зустріч із партнерами, і вони хочуть представити нашу роботу саме тоді.

Я повільно видихнула, намагаючись не показати роздратування.

— Але ми домовлялися про інші терміни. Ви ж знаєте обсяг цього замовлення. Я фізично не встигну завершити його до завтра.

— Я розумію.

— Ні, здається, не зовсім. Там не просто кілька банерів, які можна швидко доробити. Це ціла рекламна кампанія. Потрібно перевірити всі матеріали, узгодити їх між собою, підготувати презентацію. Навіть якщо я залишуся тут на всю ніч, це не гарантує, що результат буде належної якості.

Директор зчепив пальці й уважно подивився на мене.

— Еллісон, я знаю, наскільки великий цей проєкт. І знаю, скільки роботи ти вже виконала. Саме тому ми й доручили його тобі.

— Тоді, можливо, варто пояснити це клієнтові? Ми не можемо постійно змінювати терміни в останній момент і робити вигляд, що це нормально.

— Я вже говорив із ними. Вони наполягають на своєму.

— А якщо ми не встигнемо?

Він на кілька секунд замовк.

— Тоді ризикуємо втратити замовника.

Я відкинулася на спинку крісла.

Це був не просто черговий клієнт. Йшлося про велику компанію, співпраця з якою могла принести нашому агентству ще кілька серйозних контрактів. Я це розуміла. Але розуміння не робило завдання менш неможливим.

— Ви ж знаєте, що це означатиме для команди, — продовжив директор. — Втрата такого клієнта буде серйозним ударом для компанії. Ми не можемо дозволити собі зіпсувати цю співпрацю.

— А я не можу дозволити собі здати роботу, за яку мені потім буде соромно.

— Я не прошу тебе жертвувати якістю. Але прошу зробити все можливе.

Я опустила погляд на свої руки.

Мене дратувало, що рішення знову перекладали на мої плечі. Наче достатньо було сказати «зроби все можливе», і кілька днів роботи магічним чином умістилися б в одну ніч.

— Добре, — нарешті промовила я.

Директор помітно розслабився.

— Дякую, Еллісон. Я знав, що можу на тебе розраховувати.

— Але мені потрібна допомога з фінальною перевіркою матеріалів. І я хочу, щоб усі додаткові правки від клієнта проходили через вас або менеджера проєкту. Я не можу одночасно працювати над дизайном і нескінченно відповідати на нові побажання.

— Домовилися. Я попрошу команду підготувати все необхідне.

Я підвелася.

— Тоді мені краще не гаяти часу.

— І, Еллісон…

Я зупинилася біля дверей.

— Не забувай, що ти не одна в цій компанії. Якщо знадобиться допомога, звертайся.

Я ледь помітно всміхнулася.

— Обов’язково.

Хоча обоє чудово розуміли, що найважливішу частину роботи все одно доведеться виконувати мені.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше