Розділ 6

Від шоку я завмерла. Сиділа у светрі та шортах, забувши про спідню білизну, яку свого часу розкидала на підлозі. Руслан спробував обійти ліжко, щоб дістатися до мене, але батько схопив його за плече та так люто смикнув, що навіть мене смикнуло через страх.

— Ти що збожеволів? — загарчав пан Романчук на сина, а той різко випручався.

— Що? Що таке!? — не витримав Руслан.

— Я дзвоню цим виродкам! — гаркнула пані Романчук, діставши смартфон. Я ледь не заскиглила, підводячись. Завдяки неприємному світлу в кімнаті я все-таки відшукала білизну, борючись з тремтінням. — Алло! Заберіть свою дівку геть з нашого будинку! Нехай розсуває ноги перед іншими!

— Досить! — рявкнув Руслан прямо матері в обличчя, а тоді я шоковано закрила рота долонею. Батько Руслана так сильно вдарив його по обличчю, що звук розлетівся на мільйони шматочків у моїй голові.

Я затряслася ще сильніше, не втримуючись на ватних ногах, які ще хвилину тому тремтіли від незвичних рухів, а тепер…

Мати Руслана подивилася на мене такими божевільними очима, що серце загупало в самих вухах, а тоді гучно та чітко гаркнула:

— Пішла. Геть! ГЕТЬ!

Моя нижня губа затремтіла. Я глянула на Руслана, що повільно обернув голову до батька, ігноруючи червоний слід на дебелу частину обличчя. Його оголені руки тремтіли. М’язи на обличчі сіпалися.

— Ти більше не вийдеш з цього будинку, малий ідіоте, — загарчав пан Романчук, погрозливо піднявши напружену долоню. Чоловік був нижчим від Руслана, але озвірілий погляд вселяв жах та острах. Мить розтягнулася на цілу вічність, а тоді…

Моє плече обдало різким болем, що розкотився по всьому тілу. Це мати Руслана схопила мене своїми нігтями та поволокла геть з кімнати. Я скрикнула, а коли опинилася в коридорі, ледь не влетіла у власну маму.

— Що таке!? — заверещала вона. — Прибери руки від моєї дитини!!! Я тебе на місці придушу, гадино! — зашипіла вона, штовхнувши мати Руслана в плече. Я загубилася в просторі. Прокрутилася навколо себе та влетіла в тата.

— Як ти міг лягти з нею в одне ліжко!? — горланив батько Руслана. —  Яке хамство треба мати!?

— Твоя дочка звабила мого сина своїми короткими спідницями! — рявкнула пані Романчук. — Забирайтеся, поки я не вбила її! Нехай ця наркоманка стрибає іншими ліжками!

— Підбирай слова! — гаркнув мій батько, крокуючи до виру подій.

— Моя дитина адекватна! — втрутилася мама.

Я майже не дихала.

— Ваш син бабій почав розповідати їй про кохання, а тепер затягнув у ліжко, щоб поглумитися над честю моєї доньки! — віщав мій тато, допоки я набиралася хоробрості, ковтаючи густу слину.

— Ти будеш жорстоко покараний! — пан Романчук.

— Це не моя дитина вилазить у вікна, щоб спокусити бідолашного хлопця! — мати Руслана.

— Твій син ґвалтівник! — моя матір.

— Пішли звідсіля! — рявкнув тато, схопивши мене під руку.

— Ні… — ледве прошепотіла. Голова йшла обертом. Я стискала свою білизну, гублячись в подіях, як раптом почула рідний та коханий голос:

— Ваші ворожнечі нам до сраки!

Руслан перетворився на грім, який розкотився будинком. Запанувала мертва тиша. Я не бачила хлопця, бо стояла в коридорі, але однаково тряслася, неначе мокра кішка. Світ крутився, тьмянів та розсипався, а цей викид… він став виверженням вулкана.

— Ми кохаємо одне одного! — вже тихше, але однаково гучно виголосив Руслан.

Мої очі заплющилися. Кінець. Він це зробив. Сказав правду.

Я розуміла, що зараз всі батьки важко дихали та дивилися прямо на Руслана… Тепер перевели погляд на мене…

— Це правда? — почулося від мого тата.

Моя нижня губа затремтіла. Я підняла долоні, намагаючись спинити вир подій.

— Тату…

— ДОДОМУ!!!

Я перелякано здригнулася від батьківського крику біля самого вуха.

— Я не можу повірити! — горланила моя мама, махаючи руками. Я лише зараз помітила, що батьки були вдягнені в пальто, що накинули на піжами, аби хутко дістатися до будинку ворогів. — Не можу повірити! Він змусив мою дитину страждати! Ваш сучий син!..

— Від суки чую! — огризнулася пані Романчук.

— Тату! — заскиглила я, коли він почав люто тягти мене до сходів. Гарячі сльози побігли щоками. Я обернула голову до кімнати Руслана: — Руслане! Руслане!!!

— Ніхто нікого не зваблював! — горланив хлопець. — Через те, що ви у сварці, діти також повинні страждати, так!? — знущально викарбував хлопець. — Це ваші проблеми, бляха, ваші проблеми! Відчепіться вже від нас! Господи, та відваліть нарешті!!!

Грюкнули двері. Руслан з його батьками лишився поза ними, а моя мати хутко побігла сходами, допоки я ридала, пручаючись.

— Тату! Тату, будь ласка!

Я ледь не гепнулася, пропустивши сходинку.

— Ганьба! Ганьба! — віщала мама, штовхаючи мене в плече. Я пила солоні сльози, не бачачи нічого поперед себе.