Розділ 5

Автор

Часом Сергій турбувався за Поліну, неначе за рідну сестру. Довідавшись про таку жахливу та обурливу таємницю, він не міг сидіти склавши руки.

Цей Романчук грався з бідолашною дівчинкою та попросту намагався затягти в ліжко. Він спокусив її, використав проти Поліни її необізнаність в розумінні справжнього кохання та підкорив привабливими рисами обличчя й спортивним тілом. Усвідомлював, що гарний, і безсоромно користувався цим. Але всі знали Руслана Романчука як хлопця, що тинявся з компанією гультяїв нічним містом та кидав на дівчат глибокий погляд, сповнений ніжності, яким одразу закохував.

Сергій миттєво визначив, що їхнє кохання тривало не більше, аніж місяць. Цього достатньо, щоб спокусити таку наївну та податливу дівчину, як Поліна.

Сьогодні вночі Руслан міг напоїти її чимось таким, від чого в Поліни неодмінно голова піде обертом. Наразить на небезпеку, і та знову потрапить до лікарні в жахливому стані, а Сергію доведеться провідувати її кожного дня.

Звісно, батьки Діденки навіть і припустити не могли, що за їхньою донькою слід наглядати вночі так само прискіпливо, як і вдень.

Сергій схрестив руки на грудях, здалеку поглядаючи на те, як в сутінках глибокої ночі, коли ліхтарі вже згасли, Поліна обережно вилазила зі свого вікна, а тоді беззвучно стрибнула на траву. Це було чудово видно з балкона будинку його друга, в якого він лишився на ніч. Стоячи в темряві, Сергій примружив гострі очі та мимовільно закусив щоки зсередини.

Тендітна постать рухалася швидко та безпомилково, ніби ці рухи увійшли у звичку. Вона підтягнула канапу та враз заскочила на неї. Руслан не забарився. Вже давно крутився в темряві, вичікуючи на свою покірливу здобич.

Враз підхопив Поліну під плечі та вправно допоміг перебратися через дерев’яний паркан.

Сергій напружено глянув на свій смартфон.

Рівно дванадцята ночі.

Дзвінок батькам Руслана він зробив двадцять хвилин тому, коли ті виїжджали за межі міста.

А значить…

Порятунок от-от прибуде.

∗☽✧

Поліна

 У перші дні після передозування мені було заборонено зачиняти двері до власної кімнати. Я боялася вилазити у вікно, тому тільки листувалася з Русланом у соціальних мережах. Лише через два тижні, коли зрозуміла, що батькам вже знову не було до мене особливого діла, почала зачиняти двері та сподіватися на милість божу, перебуваючи на території Романчуків.

Наївно сподівалася, що почую звідтіля їхні спроби увійти до кімнати але, як виявилося, батькам справді було байдуже от уже майже вісім місяців.

Якщо стільки днів та тижнів вони не звертали на мене уваги… тоді чому мусять зробити це саме сьогодні?

Руслан підхопив мене під плечі, перехопив талію, а за мить я стала ногами в теплих шкарпетках на траву. Глянувши в чоловічі очі, що ховалися в темряві понурої ночі, я взяла Руслана за руку, не вірячи теперішньому перебігу подій.

— Ходімо.

— Я ніколи не була всередині цього дому, — зазначила пошепки та обвела велику територію поглядом. Сироти пробрали мою шкіру під білим светром. Минуло близько десяти хвилин, допоки я оглядала своє тіло перед дзеркалом та думала наскільки була привабливою.

Однозначної відповіді так і не знайшла.

Ми поволі покрокували до задніх балконних дверей, а тоді Руслан обережно відчинив їх, запускаючи мене до теплого та понурого приміщення кухні. Я стиснула кулаки, захоплено оглядаючи будинок зсередини. Думала, він буде таким само безбарвним, як і мій, але завдяки увімкненому світлу на кухні я бачила, що тут домінували зелені кольори, що вдень неодмінно тішили око.

Руслан зачинив двері, зануривши нас у тишу порожнього будинку.

О Господи, це сон? Те, для чого я сюди прийшла здавалося чимось до жаху крихким, вимагало довіри та відданості. Ніби таїнство, яке не хотілося розділити з будь-ким іншим. Момент, який було страшно злякати.

Допитливий погляд наткнувся на сходинки на другий поверх. Я глянула на Руслана, що уважно стежив за моїми діями, а тоді розкрила рота в легкій усмішці.

— Покажеш свою кімнату?

Руслан хмикнув, обережно перехопив мої пальці та переплів їх зі своїми. Легкий, як дотик метелика, зворушливий, але водночас надійний рух.

Я ступила на сходинку, міцно тримаючи хлопця, аби той раптом не передумав, та пришвидшилася, із задоволенням долаючи відстань. Хотілося лишитися тут на всю ніч. Ну не могли батьки перевірити чи сплю я саме сьогодні. Двері зачинені, тому хай їм грець! Мені байдуже на встановлені правила, я хочу жити, а не коритися.

Обернувшись до Руслана на пів шляху, я завела пальці в його пухнасте та міцне волосся, ставши навшпиньки. Хлопець схилив голову, торкаючись моїх вуст. Спробував підкорити моє безладне довге волосся, яке плуталося через різкі рухи.

Все буде добре. Це наша ніч.

Руслан поклав долоні мені на плечі, стиснувши шкіру. Тоді я схопила край його зеленого худі та спробувала стягнути через голову. Дивно, але мені майже вдалося.