Глава 14 "Винний не завжди є винним"

Вихідні пройшли більш-менш спокійно, якщо не враховувати вечір неділі.

У той вечір кожен збирав свій чемодан. Вампіри вернулись до ЙОГО дому і тишком-нижком забрали свої речі; Андрій зібрав невелику дорожну сумку; а Аня обійшлась чорною валізою.

Вся компанія зібралась у невеликих Аніних апартаментах.

 - Зай, - звернулась дівчина до Андрія, - всім білети куплені? 

Дівчина сиділа на дивані схрестивши ноги перед ноутбуком під зеленим пледом. Виглядала досить по домашньому: широка футболка і шорти, на голові недбалий пучок.

 - Ще вчора взяв, - відповів хлопець який лежав у неї на плечі і дивився у телефон, - виліт о десятій ранку.

Дівчина кинула оком на Едварда і Олександра, у таких домашніх образах вона їх ще не бачила. Якісь старі розтягнені футболки і шорти. Такий же був і Андрій. Вампіри сиділи на підлозі і грали у пристаку на телевізорі. Саша весь час вигравав, від чого тішився, як мала дитина. А другий вампір грізно на нього косився.

 - Де Артур? 

 - Аню, я ж казав. Він у клубі, - не відводячи погляду від телевізора сказав Саша.

 - Вечір неділі він проводить сам із собою, - втрутився шатен.

 - Чому? - Не вгавала дівчина.

Блондин повернувся до неї.

 - Якось він розказував, що мав традицію із кимось особливим, - вампір задумався, - вроді якась дівчина чи то сестра... Вони завжди проводили неділю разом... Ну щось таке.

 - Я виграв!! - Едвард підірвався і почав танцювати.

 - Ей, так не чесно, - піднявся перший вампір, - ти скористався можливістю, коли я відволікся! Вимагаю реванш!!

Вампіри почали смішно грубіянити один одному і це розсмішило інших.

 - Зай, як думаєш, що Артур зараз робить?

 - Не знаю, - Андрій подивився їй у очі, - а чому питаєш?

 - Цікаво... - Дівчина відвела погляд.

Коли годинник показав другу ночі, Аня почала переживати, чи не сталось чогось поганого? Вона сама не розуміла, чому так нервує. Він начеб-то ніхто для неї. Бачила хлопця разів чотири, якщо не менше. А переживає, як за рідного.

Хлопці ще не спали, тож вона під придлогом піти прогулятись, вийшла з квартири. Кожен з них хотів піти з нею, але дівчина прямим текстом дала зрозуміти, що не варто.

Коли переступила поріг на сходову клітку, у ніс вдарив запах диму. Аня живе на сьомому поверсі, а дим йшов з шостого. Вона спустилась на поверх нижче і побачила брюнета, який сидів на сходах і курив. Хлопець опистив голову додолу та видихав дим у тиші.

 - Що ти тут робиш? Іди до квартири. - Прохрипів він.

Аня сіла поруч, а хлопець хрипло засміявся. Хоч вона не бачила його обличчя, але шкірою відчувала велику кількість негативної енергії і... відчай?

 - Чому ти тут, сам?

 - А де мені бути? - Він зробив затяжку і видихнув клубок диму.

Аня повернула до нього голову і зустрілась із чорними, як тьма, очима.

 - Артуре, що сталось?

 - Чому тебе це цікавить? - Вампір відвів погляд. 

 - Я...

 - Тебе це не стосується.

На очі дівчини навернулись сльози. Хоч вона не одну сотню раз говорила цю фразу, але ніколи не задумалась, що колись її використають проти неї.

Вона чула її лише одного разу. Перед смертю мами. Чотири нещасних слова нагадали їй той важкий емоційний період.

Аня і не помітила, коли почала тихенько всхлипувати, наче кошеня. 

 - І чого ти плачеш? - Артур залишився холодний, наче крига.

Вона вперше за довгий період плакала перед кимось. Її все ще не покидали нічні жахіття. Чорна постать у капелюсі навідується до неї майже щоночі. Але Аня навчилась із цим справлятись, по своєму.

 - Ти надто сильно нагадуєш мені одну особу... - раптом заговорив Артур, покручуючи у руці чергову цигарку.

 - І? - Її голос надломився.

 - Вона померла, - беземоційним голосом мовив він, - дуже давно.

 - Хто вона?

Артур повернув до неї голову і криво ухмильнувся. Зробив затяжку та видивхнув прямо у Аніне обличчя.

 - Та, хто зламала мені життя...

Коли вони повертаються до квартири, то відразу зловили на собі дивні погляди. Артур ніяк не відреагував, а на Аню це все починало давити. Тож, вона почала робити те, що їй вдається найкраще - бити першою.

 - Артуре, - звернулася вона до нього перед всіма, - чому ж ти нам всім не розкажеш?

Дівчина демонстративно склала руки на грудях. В ній не лишилось ні грама тої слабкої маленької дівчинки, яка була на сходовій клітці. З'явилась та впевнена, холонокровна Аня, яку всі бояться.

 - Ну?

Всі погляди перемістились на вампіра. Артур спокійно набрав стакан води з-під крану і випив. Подивився дівчині прямо у очі.

 - Що я маю сказати, Анет? - Він вигнув ліву брову.

 - Гаразд, зіграємо в гру "Хороший та Поганець", - дівчина почала ходити туди-сюди, - що ти робив протягом кількох днів?

 - Пив, курив та веселився, - вампір блиснув білими іклами.

 - Я з Едвардом особисто бачили, як він танцював у клубах з дівчатами, - підтакнув Саша.

 - Та, кінець кінеців, Артур підірвав один з них... - Пробурмотів другий вампір.

 - І ви не помітили нічого дивного?

Вампіри заперечно похитали головою.

 - Гаразд, переконали, - Аня капітуляційно підняла руки вгору, - тоді поясніть мені одне. - Дівчина щиро усміхнулась. - Андрію, допоможи мені.

Хлопець який досі мовчав перейшов на бік дівчини та клацнув пільцями. Посеред квартири поясвилась чорна, як тьма, труна. Із срідними зірками та половиною місяця.

Вампіри здивано перезирнулись. Артур досі стояв непохитно, спопеляючи Аню поглядом. Андрій вже хотів підняти крижку, але його зупинили.

 - Едварде, - звернулась вона ніжно, - чи не був би ти таким ласками, відкрити труну?

Хлопець здавлено ковтнув, але за кілька секунд почувся глухий стук. Труна була відкрита, а в ній на білосніжній постілі та м'ягкій подушці лежало тіло. Безжиттєве, скалічене, неприродньо бліде та худе до кісток. Під очима темно-сині кола, губи потріскані до крові та впавші щоки. Руки складені на животі, а в одній лежала чорна троянда, як на диво не зів'яла. У чорній сукні вище колін на бретельках. Виновниця всього... Олена.