Глава 13 "Один не звичайний вечір"

Тим часом Саша з Едвардом знову вирушили на пошуки Артура. 

Коли вони почули прохання Ані, то не могли повірити своїм вухам. Але її доводи були достатньо переконливі, тому зараз вони стоять перед черговим клубом.

 - Думаєш він тут?

 - Я на це дуже сподіваюсь, - втомлено мовив Саша.

 - Є тільки один спосіб це перевірити, - перший вампір штовхнув вхідні двері.

Не дивлячись на те, що це був нічний клуб, навіть зараз, у обід народу було багато.

Нічого особливо. Музика грала на максимум. На танц-полі на половину голі дівчата привертають до себе увагу не естетичними танцями. І у них це виходить, якщо враховувати те, як на них дивляться чоловіки. Бармени роблять коктелі.

Але серед п'яного натовпу не було того, кого потрібно. 

Неподілік від барної стійки, був вхід для VIP персон, вампіри рушили туди. І не помилились. За червоним огородженням сидів Артур із кількома юними дівчатами, які явно були не тверезі. Сам вампір розлігся на дивані із розстібнутою сорочкою і пив червону рідину із стакану. Деякі із його спутниць зав'язували з ним розмови, інші пробували привернути увагу хлопця танцями.

 - Чомусь, я не здивований, - просичав Едвард.

 - Цього разу обійдемось без підривів, домовились? - Перевів на нього погляд другий вампір.

 - Нічого не обіцяю...

Едвард за кілька кроків опинився перед Артуром.

 - Шановні леді, - звернувся він до дівчат не відводячи погляду від вампіра, - перепрошую, але вечірка закінчилась.

Дівчата хотіли запротестувати, але побачили серйозного Сашу і відійшли.

 - І що на цей раз? - Як на диво, але Артур був тверезий.

 - Повір, це не наша ініціатива знову тебе бачити, - стиснув кулаки Едвард.

Брюнет піднявся і привів себе у порядок.

 - То ви тепер, хлопці на побігушках? Цікаво...

Едвард знову чомусь згадав тон Ані. Той відтінок емоцій...

 - Ми до тебе із пропозицією, - почав Саша.

 - Щоб це не було, мені плювати, - Артур вже пішов до виходу, але його окликнули.

 - Це стосується ЙОГО!

 - Повторюсь, плювати.

 - Ми хочемо позбутись ЙОГО і взяти керівництво міста у свої руки. - Пояснив Едвард.

Третій вампір повернувся до них і у весь голос засміявся. 

 - Ви двоє? - Спитав він крізь сміх.

 - Під пильним керівництвом.

 - І кого ж? 

 - Нового директора відділу слідчих у компанії, Анни Ігорівни. - Мовив Едвард.

 - Анна Ігорівна... - Відвів погляд Артур.

 - Вона просила передати, що хоче запропонувати вигідну співіпрацю для обох сторін. Але, якщо ти проти, то Аня не заставляє. Це лише по добровільній згоді.

 - Нічого не можу поки сказати. - Зібрано відповів він. - Лишень після точних умов, зможу дати відповідь. І хочу сосбисто з нею говорити.

На Сашин телефон прийшло повідомлення.

 - Чудово. Вона чекає нас у "Барбарисі".

 - Ти впевнена, що вони прийдуть? 

 - Андрію, - дівчина забила кулю, - готова поставити на кін своє місце у компанії, я впевнена, що він прийде.

 - Але будемо чесні. Навіщо він тобі? - Не угомонявся хлопець.

 - Чим менше знаєш, тим більш безпечно для тебе.

Одразу після розмови із Анатолієм Казимировичем, вони пішли у щойно відбудований "Барбарис" на вагому зустріч.

За Андрійовими спостереженнями, Аня трохи на взводі і тому випускає пар на кулях для більярду. Вона знову замкнулась. Не ділиться своїми планами і намірами. А Андрія це шалено нервує. Тому він старається спокійно сидіти на чорному дивані і пити своє віскі з льодом, але щось не виходить.

 - Знаєш, яка твоя найвразливіша риса характеру? - Раптом спитала вона.

 - Ну?

 - Ти не терпеливий, - дівчина зробила паузу, - забагато думаєш, що ж буде дальше. Перестань!

Хлопець змовчав. Але, як на диво, трохи заспокоївся.

Його Анет завжди могла привести хлопця до розуму. Навіть найдивнішими способами. Взяти, ось наприклад, у кабінеті компанії перед Містером Ангелом, так його прозвав хлопець. Аж надто люблязний. Якось, але їй вдалось повернути йому відчуття впевненості у собі...

Вхідні двері "Барбарису" гупнули. Не потрібно бути магом, щоб дізнатись хто прийшов.

Поруч із Андрієм плюхнувся Едвард і залпом випив цілий стакан віскі, Саша миролюбно усміхнувся усім, лишень Артур стояв осторонь.

Аня закінчила ігру і почала знову розкладати кулі, все ще не повертаючись до новоприбулих. Не забувши надягнути маску холоднокровності та зібраності.

 - Рада, що ви прийшли, - звернулась вона до всіх. 

 - Блище до суті, - прогримів Артур.

 - Не бажаєте приєднатись? - Проігнорувала дівчина.

 - Я не граю у більярд, - скромно відповів Саша, - іншим разом.

 - Сьогодні я з віскі, - випив черговий стакан шатен.

 - Анет, пас, - Андрій цокнувся із Едвардом.

Аня повернулась до брюнета. Їй здалось, що у його очах застив ужас. Він став ще блідший, ніж стінка. Застив і не рухався. У очах на мить промайнув страх. Вона подумала, що все-таки, щось тут не чисто. 

 - Зіграємо, Анет,  - мовив третій вампір і його голос надламався.

По шкірі у Ані пробіглись мурашки. Але не від страху. Ні. Було у голосі Артура, щось аж надто знайоме. Наче рідне. Але вона могла поклястись, що бачить хлопця вперше.

Дівчина розбила кулі та почалась гра. І не тільки ця.

 - Я розпочну. Зібрала всіх вас, тому що хочу викинути ЙОГО із Землі, бажано у іншу Сонячну Систему, але поки обійдемось із міста. - Розпочала Аня. - Ви спитаєте: "Як ми це зробимо?", я вам розповім. У нього є багато заступників, тож у першу чергу, потрібно всіх найти. Ви ж не думаєте, що вони просто так сидять у нас перед носом або ще гірше переховуються? Вони завжди поруч. Ми переманимо їх на свій бік...

 - І як це зробити? - Спитав Саша.

 - Спершу попробуємо добровільно донести інформацію у потрібному нам вигляді та повпливати психологічно. А якщо не вийде, то спішу нагадати, що у нас є троє вампірів, тож цей пункт не складний. Щоб правильно проінформувати людей, нам потрібні вагомі причини, зачіпки та найгшловніше свідки, - вона перевела погляд на Артура.